ГРУЗІЯ. ЗЕМЛЯ СВЯТОЇ НІНО 2

(на попередню сторінку)

Кутаїсі

  А добре мати друзів! Друг – по грузинські «меґобар» - чекає на мене біля виходу з приміщення аеропорту. Обіймаємось, цілуємося – в Грузії  чоловіки при вітанні цілуються один раз – сідаємо в бус, який очікує на нас на стоянці, Ґєла за кермом – і вперед! Майже ніхто з нашого гурту волоцюг в Грузії ще не був, хоча більшість неодноразово бувала в Європі, Туреччині, Ізраїлі. Зацікавлено дивляться у вікна, поки що мовчать.

  Проте дивитися, по суті, немає на що: за винятком Тбілісі і Аджарії, Грузія – бідна країна. Військовий конфлікт з абхазами, осетинами та росіянами на початку 90-х, громадянська війна між Гамсахурдія та Шеварнадзе, розруха і бандитизм кінця 90-х, фактичний відхід Аджарії – все це опустило країну на рівень плінтуса. Коли ми говоримо про тяжкі 90-і в Україні, то навіть не усвідомлюємо, як нам пощастило тоді, порівняно з Закавказзям та Балканами.  Досить сказати, що до в ті роки цілі райони Грузії не мали світла, а за мінімальну місячну зарплату можна було купити лише 9 кілограм хліба. Про виплату пенсій декілька років навіть і не йшлося…

 В січні 2004 року Міхо Саакашвілі став президентом країни, яка фактично втратила Абхазію, Південну Осетію, Аджарію та район Панкісі, в якому проживали чеченці. Країна була рекордсменом по рівню злочинності, корупції та наркоманії. Ніхто тоді в світі не вірив в успіх реформ, які затіяв Саакашвілі і його дійсно молода, прозахідна команда. Ніхто, крім Сороса, чий фонд надав 5 мільйонів доларів на перші 5 місяців для зарплат держслужбовцям.  Блискавично Міхо провів реформи в міліції – фактично звільнив всіх міліціонерів і набрав нових, частину яких теж згодом було звільнено за корупцію. Сьогоднішня поліція в Грузії – одне з найбільших досягнень реформаторів – не корупційна структура, яка дійсно слідкує за правопорядком, і якою грузини гордяться.( Порівняли з Україною? Ну, і як?) Далі відбулося фактичне знищення кримінальників, коли тисячі злодіїв були відправлені до спеціальних в’язниць. Також скасовувалися цілі служби, які являлись наскрізь корупційними: ДАІ, санстанція, пожежні інспектори. Максимально спростилося ведення бізнесу, кількість податків в країні була зменшена до семи(!). Міністерство юстиції стало дійсно прозорим і в прямому і в переносному значенні цього слова. Побачивши гарантії законності та легкість ведення бізнесу, до Грузії потягнулися інвестори з Туреччини, США, Євросоюзу, Азербайджану, Ізраїлю, Японії. Після установки Міхо на туризм в країні відбувся справжній туристичний бум. Також почали будуватися приватні гідроелектростанції, трубопроводи, найвідоміший з яких Баку – Тбілісі – Джейхан. Сьогоднішня Грузія не тільки прекрасно освітлена й забезпечена електроенергією, вона готується експортувати електрику в сусідні країни. Значно зріс і рівень зарплат та соціального захисту населення. Правда, з того часу Саакашвілі отримав смертельних ворогів в особі сімей звільнених, а часто і ув’язнених  мєнтів, службовців, криміналітету.

  

    Але, коли ви споглядаєте з туристичного автобуса пейзажі Імеретії, то бачите бідну пострадянську країну. Вбогі села, простенькі заправки, які не йдуть ні в яке порівняння з «ОККО» чи «VOG» в Україні, благенькі кіоски та крамниці, люди, що сидять в секонд-хенді на узбіччі і продають полуницю та вино, багато років нефарбовані брами та огорожі і майже повна відсутність новобудов. Обличчя моїх волоцюг поволі витягуються і хмурніють. Вони налаштовувалися побачити  «країну-у-якої-все-вийшло», а тут реальний постсовок. І не помічають хороших доріг та досить таки потужного потоку дорогих іномарок. Хоча, дорогі вони в Україні, а тут ціни дешеві, майже європейські – Саакашвілі фактично скасував мито на автівки, а перереєструвати машину можна за 20 хвилин і практично задарма. Нам так не жити! А, може, все таки житимемо так після Майдану?

   В’їздимо до Кутаїсі. Депресивненька територія, але саме сюди невгамовний Саакашвілі відправив засідати грузинських парламентарів. А й правда, люди прийшли приймати закони, хай собі тихенько, спокійно працюють в провінції, гамірний Тбілісі їм лише заважає. Жаль, що не можна перенести нашу Верховну Раду десь у Кіровоград, скажімо, у центр України)))) Отож, якщо не рахувати нової будівлі парламенту, яка виглядає, як об'єкт інопланетної цивілізації, то місто так собі.  Проте тут розташований Баґраті -  храм, побудований царем абхазів і грузин Багратом ІІІ понад тисячоліття тому на величному пагорбі над центром сучасного міста. Ще донедавна велична споруда стояла напівзруйнованою, але в 2012 році уряд Саакашвілі завершив реставрацію храму. Сьогодні цей собор Успіння Пресвятої Богородиці входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Туристи є, проте небагато. Майже завжди моляться грузини, часто бувають весілля. Але собор великий, колони товстезні і завжди є можливість усамітнитися. А що ще потрібно в церкві?

   Територія обіч Баграті зелена, відкрита, досить простора. Від хреста, встановленого на честь 2000-ліття від Різдва Христового, відкривається чудова панорама на місто і Месхетський хребет, що біліє сніговими верхами  вдалині. Ну, окрім Баграті і панорами в Кутаїсі у нас ще одна важлива справа: тут ми збираємось повечеряти. Швидко знаходимо народний генделик, беремо салати, хачапурі, хінкалі (детально про грузинську кухню згодом).  Ґєла дістає бутлю білого «Ркацителі».  Наші замовляють також «Боржомі», грузини і я – «Набєґлаві» (забігаючи вперед, скажу, що вже за пару днів майже вся група перейде на «Набєґлаві», хоча й «Боржомі» досить непогана).  Оскільки серед нас є священик,  група співає молитву, а панотець благословляє трапезу. Грузини з повагою та зацікавленням дивляться на нас. Вино та смачні страви розслабляють і звеселяють нас і далі, по дорозі на Кахетію, куди ми прибуваємо після опівночі, група натхненно співає українських пісень…

(читати далі)