-Where you come from?

-From Ukraine!

-Welcome!!!

Ось і весь діалог на таїландсько-малайзійському кордоні. «Ласкаво просимо»! – і жодної візи чи плати за перебування в Малайзії для українців. Лише трикутний штампик, який дозволяє нам перебувати 30 днів в Малайзії – на півострові та на Борнео. Бусик мчить нас до Пенангу, за вікном – безконечні ряди пальм та гевей,  прекрасний дворядовий гайвей, потік машин, - здебільшого «японці» і місцеві «Протони» - і розпечене сонце в вигорілому сіруватому небі. Малайзія…

«Правдива Азія» - нехитрий рекламний слоган, що представляє Малайзію на всіх туристичних виставках світу. Одначе, він, як ніякий інший, відповідає суті країни. Двадцяти шести мільйонне населення країни – це своєрідна суміш малайців, корінних мешканців малакського півострова, китайців, і індусів, даяків та інших племен острова Борнео. Проте, проживаючи сотні років поруч, вони майже не змішуються, кожен з народів зберігає свою мову, традиції, релігію тощо. Головне, роботи і прибутків всім вдосталь – газ і нафта, олово і золото, ліс і каучук, пальмова олія і риба , чай і прянощі усього в Малайзії вдосталь. А останнім часом розвивається ще й туристична галузь. А подивитись тут є на що! Ось і Пенанг. Європейські будинки, ультрамодерні офіси і магазини, хмарочоси, величезний порт. І перша несподіванка – жоден з багаточисленних – десятків − банкоматів не обслуговує нашої кредитки від «Надрів» (Вже повернувшись додому, виявляємо, що в Шепетівському відділенні «Надр» просто забули активізувати картку! Знайомий «совковий» сервіс!). Виручають всемогутні долари.   Розмінюємо, купуємо квитки на нічний автобус до Малакки і міцно засинаємо в кондиціонованому просторі автобуса, що майже безшумно мчить нас в сторону екватора.

Малакка… Є місця, в самій назві яких вчувається дух пригод, мандрівок, відкриттів. Це місто саме з них. З часу свого заснування в 14 столітті Малакка, ставши найбільшим торговим портом в Південно-Східній Азії, пережила періоди  панувань португальців, голландців, англійців , малайських султанів, наповнювалася арабами, китайцями, індусами, індонезійцями. І кожен з них залишав свої, не схожі на інших, сліди в цьому місті, захоплював, підкорював і стверджувався в ньому лише для того, щоб стати маленькою частинкою строкатої мозаїки, якою стала Малакка за ці роки. Розквіт порту припадає на період торгівлі прянощами, коли Європа божеволіла від незнаних смаків і ароматів, а мірилом багатств був перець, а не золото. Криваві баталії, піратські рейди, склади з казковими товарами, поставки контрабанди, таємні курильні опіуму та портові борделі стягали сюди шукачів пригод і авантюристів з усіх куточків світу. Але зараз місто просто ніжиться в промінні булої слави, бурхливе сьогодення Малайзії, здається, обминає її. Дякуючи цьому, тут у прекрасному стані збереглися не тільки пам’ятки епох та народів, а й сам неповторний дух тієї, справжньої Малакки.

Ми розмістилися в невеликому китайському готельчику майже в центрі міста, на межі Чайна-Тауну ( китайського містечка) та індійських кварталів. Нашвидкоруч розмістившись, вирушили оглянути місто. Це була велика помилка – ми знаходились практично на екваторі, сонце зависло просто над головою і мізки моментально почали плавитись. На щастя місцева архітектура враховувала погодні умови – обіч більшості будинків прибудовані галереї, які фактично повністю захищають тротуари від палючого сонця та мусонних дощів. А за відкритими фасадами будинків неквапом тече «правдиве» життя «правдивої» Азії. Малайські крамнички, китайські майстерні по ремонту велосипедів, індійські пекарні з різноманітними солодощами, китайські кафе та ресторанчики та дідько знає чиї аптеки і швейні майстерні – здається, що за останню сотню років тут нічого не змінилося. Але це лише здається: буквально за три квартали знаходиться підземний торгівельний центр, повністю запакований електронікою та одягом модних світових брендів. І не дивно – добра третина цих речей виготовляється  тут, тому-то ціни так приємно дивують.

Втім, найбільш вражаюча різниця в цінах проявляється в ресторанчиках та продуктових магазинах. Цілком реально досить пристойно пообідати за 5-6 гривень. Причому, яку саме кухню вибрати, залежить тільки від вас. Нам припала до смаку китайська, а ось солодощі до чаю, як на мене, найкраще брати індійські. (До речі, малайзійський чай досить непоганий, ми й додому купили по кілограму). Взагалі їжа в Південно-Східній Азії – це окрема тема. Перед мандрівкою я уважно перечитав в Інтернеті десятки відгуків про харчування і загальний лейтмотив такий : пийте воду тільки з магазинних закоркованих пляшок, мийте фрукти з милом і боронь боже їсти місцеву їжу, особливо, якщо вона подається не в ресторанах для білих. Відповідально заявляю – все це маячня божевільних. Сміливо можете їсти в любому закладі харчування, але найкраще, звісно, там, де збирається поїсти багато місцевих жителів – вони ж бо знають, де і як готують. Азія дійсно правдива, і коли ви замовили щось у вуличному ресторанчику, то можете спостерігати весь процес приготування страви від початку і до подачі на стіл, тобто, не переживаєте, як у нас, що вам подадуть котлету, яку не доїв попередній відвідувач чи розігріють позавчорашній борщ. Найбільш популярні рис та локшина, курятина та свинина в різних проявах, багато риби та морепродуктів, гриби та овочі, і все це з додатком різноманітних спецій та соусів. Завершує трапезу чай, який подають у великому теракотовому чайнику, а чашки лежать у мисці з окропом – щоб були гарячими та довго зберігали тепло чаю. Хоча, якщо ви прихильник фаст-фудів, можете попоїсти в « Макдональдсі» чи його місцевих аналогах. Що до мене, то я найбільш жалкую за тим, що не скуштував величезних океанських крабів, яких при нас замовила у ресторанчику сім’я малайців. Кухар з блискучим  сікачем та цілою колекцією щипців так урочисто обробляв членистоногих, кухарчук приніс спеціальний казан, глава сім’ї з знанням справи довго пояснював, які саме спеції необхідно додати до крабів – і коли після всього паруюче, духмяне соковите м’ясо в оточенні цілого тропічного гербарію овочів і трав було на величезних тацях подано на стіл – клянусь, я захотів бути на місці цих малайців. Але ми щойно закінчили трапезу і, боюсь, в нас більше не влізло би й грама. А шкода! (читати далі)