Трансільванія... ...
Я неодноразово бував в Угорщині, і можу поклястися, що Секейська земля, угорський анклав в Румунії виглядає набагато більш автентичним, ніж в, так би мовити, матірній мадярській землі. Воно й не дивно: важкодоступна для зовнішніх впливів сільська місцевість - найкращий консервант для національних чи народних традицій. Наприклад, в той час, як в Угорщині мода на садибні ворота пройшла і сьогодні існує лише в туристичних місцях, тут це стало своєрідним показником "угорськості", патріотичності місцевих мадяр. І, звісно, мова. Вона цементує, згуртовує тутешніх угорців, сповільнює їх асиміляцію. Мадярська дуже відрізняється від всіх мов, які межують з Угорщиною. Це й не дивно: угри прибрели сюди через наші Карпати понад тисячу років тому з приуральських степів в придунайські степи, де й розбили свої кочовища. Кочовий спосіб життя вони згодом втратили, осіли й цивілізувалися (про внесок українців в осілість мадяр читай ТУТ), і не впізнаєш в сьогоднішньому добродушному, дебелому продавці редису нащадка худорлявого косоокого і кривоногого кочівника. Генотип розмитий сусідніми народами, класичний мадярський типаж зникає. А от мова збереглася. І хоча оточують цей мовно-азійський острів слов'янські словацька, українська, хорватська, словенська, німецька в Австрії, романська румунська мови, угорці фактично не спілкуються жодною з них, закрившись від сусідів у своєму маренні "Великої Угорщини". Прикол у тому, що й англійської вони не знають. Мадяри взагалі тупі до іноземних мов, в цьому вони дуже схожі до росіян. Що, власне, закономірно: росіяни теж наполовину фіно-угри, слов’яни ледве на третину.
Купуємо на базарі в якомусь сонному провінційному містечку свіжі салату-редиску-цибульку, домашні сир та ковбасу, хліб. Здається, що набагато дорожче, ніж в Україні, проте наші дівчата кажуть, що ненабагато, а дещо й дешевше. Напевне, вони праві - я не знаю базарних цін в Україні, це факт. Оскільки ми вже в Трансільванії, купуємо також пару пляшок білого напівсухого "Craita transilvaniei". Виходить десь по сорок дві гривні за пляшку, дуже нормально. Поблизу винного магазину стоїть ятка з лангошами, угорськими засмаженими пиріжками-біляшами. Враження таке, що абсолютно всі навколо спілкуються угорською. Вивіски здебільшо продубльовані, двомовні. Немає в Секейському краю мовних утисків, ну просто тобі Крим до 2014 року. Стосовно людей - що дивно - з'являються цигани, яких ми абсолютно ніде не бачили в Південній Буковині та Молдові. Можливо, це не цигани, але дуже смаглява шкіра, чорне волосся, яскравий одяг - якщо це мадяри, то хай мене пофарбують. Хоча, маленький жебрак дякує мені за подання румунською: "Мулцумеск". Отакий от вініґрет, хай йому грець!
Мало хто знає про те, що угорці в Румунії збирали свої з’їзди-конгреси, приймали рішення і проголошували свою автономію та республіку. Ну, прямо як у нас «русини» в Закарпатті чи кацапи в Криму і на Донбасі. Причому, сепаратистський рух серйозний, масовий, свої прапор-герб-гімн і навіть марки. Але, на відміну від Росії, офіційна угорська влада не тільки не визнала Секейської землі, автономії румунських угорців, а й не посилала туди добровольців, «зелених чоловічків», танків, «Градів» чи регулярних військ. Культура-мова-книги-традиції – це будь ласка, допоможемо, без проблем, а ось порушення територіального порядку – ні, вибачте. Воно й не дивно: Угорщина, як і Румунія, члени НАТО і Євросоюзу, а там з порушниками не панькаються і кордони не перекроюють. Тому то у них і порядок, і добробут, і безпека. Нічого, всьому свій час, Україна вже повертається в Європу, крок за кроком ми йдемо в потрібному напрямку.
