Понеділок
26/Чер/2017
04:33
Пошук
Таймер
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

МАРОККО. ЧАРІВНІ ГРАНІ МАГРИБУ 2

(на попередню сторінку)

Досхочу намилувавшись красою природи та творіннями людських рук, поспішаємо до Фесу. В сутінках під’їзджаємо до заброньованого готелю і розміщаємось на ночівлю в старовинному будинку-ріаді, прилаштованому сьогодні під потреби туристів.

 Фес або Фез - найстаріше з чотирьох імперських міст Марокко, колишня столиця країни, найбільший на заході Африки центр ісламської культури й освіти. Фес зі своїм двомільйонним населенням - друге за розміром місто в Марокко після Касабланки. Фес включає в себе три окремих частини: Фес-Ель-Балі (старе місто, огорожене муром), Фес-Дждід (нове місто) та Віль Нувель (заснована французами, найновіша частина) Фес-Ель-Балі включено в Світову спадщину ЮНЕСКО. Його медіна, більша з двох медін, що входять до Фесу, ймовірно, є найбільшою у світі міською територією без автотранспорту. Університет Ель-Каравін, заснований в 859 р.н.е., є найстарішим з постійно функціонуючих університетів у світі.

   

Це сучасні дані. А ось що писав про Фес у кінці ХІХ століття Ярослав Окуневський, український мандрівник, адмірал флоту Австро-Угорської імперії : «Фез, друга столиця султанату Марокко, 100 000 жителів. Колись, побіч Мекки, мав він найперше значення для магометанського світу, від половини ХVI віку починається його упадок. На Буковині в многих околицях носять жінки під білим завоєм, коло дому – то і без завою, червоні турецькі ковпаки – фези; отже, виріб шапок «фезів» пішов власне з міста Фез».  А що ж ми можемо додати до цього? Ну, по перше, місто виглядає дійсно застиглим якщо не у середньовіччі, то у ХІХ ст. точно! Чого варта лише медіна – стара частина міста, огороджена мурами. Ми були вимушені брати екскурсовода – «Лонелі Пленет»  пише про 9400 вуличок , провулків і тупиків, і побувавши в Старому Фесі, погоджуся з цим. Пересування тільки пішохідне, автомобільний рух обмежується лише під’їздом до вхідних брам-воріт. Перше враження – суцільні  базари і мечеті, як і в будь-якій медіні. Але тут є й свої «родзинки», які без провідника знайти дуууже важко – квартал чинбарів та університет Аль-Каравін. Заснований в 859 році університет має найбільшу в Африці мечеть, в комплексі якої може одночасно вміститися до 20 тис. чоловік і рахується найстарішим в світі діючим університетом. Проте суцільна міська забудова медіни не дає можливості охопити поглядом ці споруди, а заборона не мусульманам заходити всередину діючої мечеті лише підсилює розчарування. У вигляді компенсації гід веде нас всередину старого медресе, де навчалися та жили у 220 келіях 220 студентів-ісламістів. Сам університет сьогодні навчає шаріату (мусульманському праву), історії, філософї, культурології, арабській мові, тощо. Фізика, механіка, хімія та інші точні науки в перелік дисциплін не входять.

   

З кварталом чинбарів пощастило краще. Ми піднялися на дах високого будинку, звідки як на долоні було видно різнокольорові ванни, в яких дубилися, вичинялися та фарбувалися овечі, верблюжі, віслючі та ще бозна які шкіри. Усім роздали листя м’яти, щоб нейтралізувати  сморід шкір, хоча, по правді кажучи, запах був дуже слабеньким. Так, процес дійсно видно від і до – ніякої тобі підробки, справжнє виробництво. Чани, у яких відмокає і забарвлюється шкіра, побудовані ще в XI столітті. Тут за тисячу років змінилося небагато що. Майстри так само змащують ноги і руки оливковою олією, щоб хоч якось убезпечити себе від дубильних речовин та отруйних барвників. Для очищення шкіри від шерсті використовують негашене вапно. А якщо шкіру треба зробити м’якшою, в хід ідуть голубиний послід і сіль. Після двотижневої обробки чисті сухі і пофарбовані шкіри везуть з чинбарень до шевських майстерень. А звідти, звісно, в традиційні крамниці з шкіряними виробами – речі трапляються досить непогані, хоча й не дуже дешеві. Одначе, шкіри обробляють не лише тут – прямо з підвалу біля нашого готелю старий марокканець витягнув купу свіжо вичинених шкір, навантажив їх на віслюка і зник в лабіринті вуличок.  Взагалі, Фес на мене справив враження найбільш «туристичного» міста – я маю на увазі, що місцеве населення розглядає тебе як ходячий гаманець з грошима, які неодмінно потрібно видурити. Та й ціни тут виявилися завищеними для туристів – свій найдорожчий таджин ми з’їли саме в Фесі…

З усіх місць, відвіданих нами у Марокко, Фес найбільше підходив до опису, залишеного Окуневським: «Каліф марокканський закопався валом у своїй столиці Фезі. Караоїн (університет Аль-Караїн) у Фезі вважається одиноким правдивим осідком і заборолом арабської віри і культури. Тут, у сій глуші, цвіте арабство. Але те народництво, той безоглядний консерватизм стає головною причиною, з якої культура магометанська пропадає у стрічі з європейською культурою. Правдиве, стародавнє арабство утікає з міст на села, з рівнин у гори перед Європою, котра єго переслідує». Ну, завтра спробуємо й ми втікти з міста в гори і пустелю, до прадавніх ландшафтів та традицій. А поки що – затишний ресторанчик поблизу нашого готелю і серйозна, предметна зустріч з місцевою кухнею.

   

Незважаючи на не зовсім справний китайський навігатор, з Фесу ми виїхали вчасно, ранком. Дорога, хоча вже і не автобан, досить пристойна по якості і не дуже завантажена. Поступово піднімаємся в гори. Сьогодні ми перетинаємо хребет Середнього Атласу і передгір’я Високого Атласу. Їдемо серед кедрових та дубових лісів, дуже гарно! Проїжджаємо Іфран – невелике університетське містечко, яке швидше нагадує Швейцарію. Французи збудували його в 30-х роках ХХ ст, взявши за основу альпійські гірські курорти. На одному з поворотів в місті бачимо величезного кам’яного лева . Його витесали німецькі військовополонені часів Другої світової війни в пам’ять про останнього атласького, або, як його ще називають, берберського  лева, застреленого мисливцями неподалік Іфрану в 1920 році. Проте ми не планували зупинятися тут надовго, а жаль – природа неповторна. Йозеф Вагнер писав : «Високо в горах росте чудовий атлантичний кедр – суміш іспанської ялини та альпійської сосни , нижче – різні види дубів. В цих лісах живуть лиси та кабани  а також можна зустріти безхвостих макак… Як з цього благословенного краю потрапити вглиб Африки? Перейти через який-небудь перевал в горах Високого Атласу. За перевалом густих хмар стає менше і відкривається залитий сонцем край. Навкруги червонясті скелі , і, скільки не кинеш оком, не видно жодної рослини. Тут починається Сахара, яка тягнеться на тисячі кілометрів». (читати далі)

Вгору