ІНША ТУРЕЧЧИНА 2

(на попередню сторінку)

Памуккале - бавовняний замок (тур. мовою) наступна сторінка нашої подорожі. Розмістилися в комфортному готелі, швидко поснідавши відправились в бавовняний замок. Це вода з термальних джерел, збагачена кальцієм, багато століть стікаючи по схилу гори і падаючи з високих уступів багатьма водоспадами, утворила білі каскади, що скам'яніли, тераси і маленькі басейни. Босоніж ми брели по білосніжних чашах заповнених теплою водою, з’їжджали по водяних гірках, ніжились у басейнах, ну і звичайно фотографувались. Класичне поєднання прекрасного та корисного. Адже мало того, що це чудо природи потішало око найвитонченішого поціновувача краси, а й задовольняло людей, що пильно слідкують за своїм здоров’ям.

Потім наша команда розділилась на два табори однодумців, один з яких пішов на сухопутну екскурсію до руїн стародавнього античного міста, а другі залишились купатись в мінеральних водах. Змалечку я обожнювала міфи стародавньої Греції, перечитала всі, що друкувались українською. Тому споглядати руїни античної культури для мене було чимось. Атмосфера була казковою: блакитне небо, зелені вершини пологих гір і луки всіяні червоними маками.          

         Але на цьому наша подорож ще не закінчилася, адже сухоземна Туреччина це дуже класно , але нам   виснаженим  холодною українською зимою так і кортіло скупатися в солоних водах егейського моря і звісно ж ми скористалися такою  нагодою, адже наступним пунктом нашої подорожі було доволі мальовниче містечко Сельчук, що знаходилось біля моря. За кілька кілометрів від нього знаходився Ефес з цікавою історією та чималою архітектурною спадщиною Стародавньої Греції. Великий В. Даль,  не помилявся коли казав, що навіть руїни можуть бути надбанням.  Не просто уламки каміння, колон та напівзруйнований амфітеатр, а шматочок великої культури. І думаю що не усім під силу збагнути усю їх велич, лише обізнаним поціновувачам. Але як відомо  про смаки не сперечаються, Звісно я в черговий раз  була  в захваті від побаченого і відчуття абсолютної величі й водночас трагічної пишності ще довго мене не покидало. Чого тільки вартий напівзруйнований фасад бібліотеки Цельса. Колиска не тільки культури, а й осередок літературної спадщини, яка на жаль, далеко не вся дійшла до наших часів. І до речі,  дуже дивно,  що турки враховуючи їхню релігію та погляди , не знищили це надбання віків. Отже до обіду ми пробули в Ефесі, а потім пообідавши в Сельчуку у маленькому  привокзальному кафе, як то кажуть ближче до народу. Пізнавали з середини турецьку кухню. Можу сказати лише кілька  слів з цього приводу: ніякої свинини, лише телятина та курка, велике розмаїття супів, овочів та  молочно-кислих напоїв, таких як, кумис та айран. Загалом ситно,  смачно але без фанатизму на відміну від українців. Другу половину дня ми провели на морі. Тут нас чекав класичний «розслабон» на піщаному пляжі, під палючим середземноморським сонцем, слава небесам, що хоч море було освіжаючим. В цей же вечір ми мусили рятуватися будь-якими підручними засобами від опіків , адже як завжди  захопилися…

        Проте на наступний ранок я була бадьора та майже не відчувала вчорашньої засмаги. Ми блудили по маленьких затишних крамничках з безліччю виточених прикрас з напівдорогоцінного каміння, найрізноманітніших металів та шкіри. Замислуваті світильники з блискучого скла, лампи алладіна , джезви, глиняні мисочки, піали та глечички і ще маса усіляких цікавенних речей на будь-який смак. Ввечері після нової порції палючого сонця  невеличкою компанією ми вирішили віддати честь нічному Сельчуку. Блудили по вузеньких вуличках міста, по самих околицях, торгувалися з продавцями сувенірів, пили червоне вино і рвали апельсини. А потім ідучи в наш хостел довго їх їли, адже вони виявилися дико кислючими, вже потім ми зрозуміли , що квітень – це не зовсім пора достигання апельсинів, але і попри це ми були задоволені нашою нічною вилазкою і раділи як діти…        Передостанній день ми провели на морі. На наступний день, адже ми їхали всю ніч включно з переправою на поромі, наша компанія була там де все почалося у Стамбулі — це припало на Великдень, тому ми провели цей день по-святковому, з рання пішли в церкву. Причому, не прсто в собор - ранкову службу ми відстояли в  головній церкві Вселенського (Константинопольського) Патріархату, за участі Вселенського патріарха Варфоломія.                     

       Потім побували в Сулейманії, мечеті, яку збудувала наша Настя Лісовська (Роксолана) на честь свого чоловіка султана Сулеймана.  І. нарешті, у вуличному кафе влаштували невеличкий святковий обід. Доволі цікаво відсвяткувати Воскресіння Хрестове у мусульманській країні але і там були наші одновірці, в соборі ми навіть почули рідну мову. Завершальним заняттям в останній день був тотальний шопінг.  Не буду багато говорити про це, скажу тільки, що тим хто вміє торгуватися, окрім задоволення, можна було б придбати досить непогані речі за досить  непогану ціну. Отож, наша подорож добігала до кінця, тому на цій приємній ноті я закінчую свою невеличку розповідь.

Травень 2013