Четвер
19/Жов/2017
08:15
Пошук
Таймер
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

МАРОККО. ЧАРІВНІ ГРАНІ МАГРИБУ 5

(на попередню сторінку)

Наступного дня зранку частина групи здійснює коротку вилазку на гірське пасмо, яке височіє за яких пару кілометрів від узбережжя. Царство кактусів та іншої пустельної флори! Суворий, негостинний край, за три години ми не зустріли жодної людини. Лише віслюки та нечисленні вівці свідчили про приховану  присутність людини. Отримавши заряд бадьорості і насолодившись оригінальними краєвидами, спускаємось назад до пляжу.

   

На обід вирішуємо навідатися до Сіді-Іфні.

Іфні (ісп. Ifni) — колишня іспанська провінція, анклав на узбережжі Атлантичного океану, яка існувала в 1859—1969 рр. на території сучасного Південного Марокко. Столиця — місто Сіді-Іфні.

В XIX столітті Іспанія під час суперництва з Францією за Магриб претендувала на південну частину Марокко. В 1859 році, після іспано-марокканської війни Іфні була передана Іспанії. І в  1912 році за Феським договором Франція визнавала права Іспанії на Іфні. Проте довгий час Іспанія навіть не намагалася керувати колонією, лише в 1934 році в Сіді-Іфні з’явився перший губернатор.

Після отримання незалежності Марокко в 1956 році, претендувало на повернення Іфні під свою юрисдикцію. Розпочалися сутички у прикордонних землях, котрі завершилися неоголошеною війною. 1 квітня 1958 року Іспанія та Марокко підписали угоду при Ангра-Сінтре, за котрою Смуга Тарфая отримувала Марокко, проте територія Іфні залишилася за Іспанією. Резолюцією ООН 1960 та 1965 років змусили Іспанію продовжити перемови з Марокко. 4 січня 1969 року Іфні була передана Марокко.

   

 Я не знав всієї цієї історії в дитинстві, коли захопився філателією. Але займався марками дуже серйозно і в один з моментів добрався до колоніальних видань. З більшістю марок я більш-менш давав собі раду, але назви Ifni та Rio Muni ставили мене в тупик. Я й гадки тоді не мав, що колись буду в цих краях, на марках яких були зображені орли, верблюди та антилопи.  Але життя – прикольна штука, і ось я за кермом машини банально прямую в Сіді-Іфні на обід.

        

Сьогодні колишня іспанська столиця африканської провінції – невелике 20-тисячне місто, населене здебільшого  берберами.  Основа економіки – скотарство, риболовля, вирощування оливок. А також  туризм. Багато іспанців, французів, німців, англійців, навіть наші сусіди – поляки цілими групами приїздять до Сіді-Іфні. Сьогоднішні іспанці здійснюють цілі подорожі-експедиції для того, щоб побачити втрачену на сьогодні частинку своєї історії. Я їх розумію – теж часом вирушаю в подорож на наші землі, які тепер знаходяться поза Україною. В іспанській Вікіпедії є навіть цілий проект-портал «Ifnipedia»! І Сіді-Іфні чекає гостей, а особливо їхні гроші. Декілька готелів та доволі впорядкований кемпінг прямо на пляжі, під високою набережною приймає усіх бажаючих. Прекрасний багатокілометровий пляж, залишки колоніальної архітектури, африканське сонце та можливості активних видів туризму приваблюють в ці, здавалося б Богом забуті місця, багато кого. Ну, й, звісно ж , місцева кухня, особливо дари моря. Всього за 30 гривень ми скуштували збірну страву з кількох видів смаженої риби, восьминіжок, креветок , які подавали з білим хлібом та свіжими овочами на великих тарілках прямо поблизу базару. Смак – пальчики оближеш!  Хоча дехто надав перевагу рибному таджину: ну, на колір і смак – товариш не всяк.  Пообідавши, ми оглянули базар і декілька магазинів, де прикупили смачну духмяну оливкову олію першого витиску.

   

А далі – повернення на чарівний пляж Леґзіри, купання та прогулянки арковим пляжем і чашечка берберського м’ятного чаю на нічній терасі…

   

…Мчимо на північ понад океаном. Пустельні траси зміняються пожвавленими гайвеями поблизу Аґадіра, але ми проминаємо місто без зупинки – пакетні туристи нам не друзі. Швидке купання в скелястій бухточці з навдивовижу теплою водою, фрукти на придорожньому базарчику, обід в невеликому містечку під пальмами і, нарешті, на горизонті біліє Ес-Сувейра, ще одна «обов’язкова» для відвідин точка на марокканській карті.

Ес-Сувейра , також Есауїра, колишній Могадор — портове місто в Марокко на Атлантичному узбережжі 170 км на північ від Агадіра та 170 км на захід від Марракеша. Населення - 70 тис.чол. Риболовецький порт. Харчова (рибна), шкіряна промисловість.  До міста належить невеликий острів Могадор, чиє ім'я носило місто до визнання незалежності Марокко. Назва Могадор імовірно має португальські коріння. Медина  міста внесена до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

   

Якщо Іфні – напівпорожнє містечко посеред майже безлюдної пустелі, де легко абстрагуватися від реальності, то Ес-Сувейра навпаки, пожвавлене галасливе місто з пульсуючим ритмом життя та залюдненими околицями. Колишній римський порт був капітально укріплений португальцями ще в ХVI ст, а через двісті років реконструйований магрибськими султанами по французькому проекту. Це було одне з небагатьох магрибських міст, куди допускалися європейські купці. Англійці, португальці, іспанці, французи, жиди, араби, бербери, американці – кого тут лише не було! Звісно, не обійшлося й без українців. В 1867 році сюди прибув відомий дослідник Микола Миклухо-Маклай, який здійснював дослідження губок і мозку хрящових риб. Звідси Миклухо-Маклай розпочав свою дослідницьку пішохідну подорож по Марокко, звіт про яку знаходиться зараз в Єльському університеті. Зрозуміло, що вся ця широка палітра народів, релігій та культур не могла не відобразитися на зовнішньому вигляді міста. І в 2001 році медіна Ес-Суейри була внесена до переліку місць світової спадщини ЮНЕСКО.

   

Сьогодні місто є улюбленим місцем відпочинку для туристів з великих марокканських міст та європейців. Причому на будь-який смак та гаманець.  Ми бачили як п’ятизіркові готелі та гольф-клуби, так і дешеві готельчики і навіть квартири під оренду. Взагалі старе місто складає, по-суті, суцільну суміш готелів, кафе, ресторанів, базарів, магазинів, художніх та мистецьких галерей, банків та туристичних агенцій. Навіть не віриться, що буквально яких двісті  років тому тут був один з найбільших ринків рабів в Африці, ну майже як у нас в Криму, в Кафі, яка тепер називається Феодосія. Напевне, саме з тих часів зявилось тут  багато чорних африканців і предметів їх культури, в число яких входить і пропозиція придбати «гашиш». Дуже пожвавлений риболовецький порт, безліч різноманітної риби, ремісничі квартали а також один з найкращих по кількості та вибору і, головне, з  найдешевших сувенірних ринків в Марокко. Досить сказати лише те, що жоден з нас не залишив Ес-Суейру без сувенірів. Але краще просто подивіться на знімки.

   

(читати далі)

Вгору