П`ятниця
15/Гру/2017
01:45
Пошук
Таймер
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

«В ГУНГАРІЇ ЛЮБІЙ» 2

(на попередню сторінку)

Саме приналежність токайського регіону до етнічних українських земель була другою причиною, яка спонукала нас до відвідин цього краю. Візуально ця місцина виглядає краще, ніж попередні угорські регіони. Сайт месьє (округу) Боршод-Абауй-Земплен, куди входить Токай, повідомляє, що з 90-х років почалось повільне відродження технології виготовлення токайських вин, а з ним і покращення економіки регіону. Не знаю, як там з технологією, а від туризму місцеве населення отримує більшість своїх доходів. Безліч маленьких приватних пансіонатів, готелі, кемпінги, ресторани, крамниці з сувенірною продукцією, катери та навіть яхти для катання по Тисі та Бодрогу  дають чималий прибуток своїм власникам. Але нас найбільше цікавлять винотеки, винні підвали та крамниці. В одну з них на початку містечка і заїздимо. До старого винного льоху, видовбаного в мяких вулканічних породах, прибудована сучасна споруда винотеки. Винотека, або, як правильніше, енотека – це сховище, в якому зберігається колекція вин. Тут підтримується стала температура в межах 10 – 14 градусів за Цельсієм. Вина виставлені для дегустації та подальшого придбання. Ну що ж, про дегустуємо. Миловидна працівниця спілкується англійською, пояснюю, що хотіли би покуштувати сухого, напівсолодкого та десертного токаю, можна й не дуже старого. Звісно, тут знайдеться й старе колекційне, але не з нашими грошима. Пляшка токайського Асу десятилітньої витримки коштує більш ніж 200 баксів. Ну, не настільки я вже й тонкий цінитель, щоб так смітити грошима! Тому, як і абсолютна більшість туристів, насолоджуємось вином за більш помірною ціною. Сухе не вражає нічим, крім ціни, а от солодкі вина – це дійсно щось! Один з сортів вина нагадує мені судакський  Кокур, але з більш витонченим смаком. Та це й не дивно: одним з наслідків роботи  Російської комісії з розведення винограду було перевезення з Токаю до Судака в 1785 році виноградної лози для подальшого її розведення. І хоча Кокур білий в Судаку рахується аборигенним сортом винограду, щось токайське тут все таки проскакує, принаймні на мій смак.

   

Скуштувавши колекційних вин я тепер краще розумію, що тут варто пити і що бажано взяти з собою. Декілька років тому, в Яґері (Егері), ми пили знамените червоне вино «Бича кров». Ну, той червоний сухарик в принципі не сильно відрізнявся від Каберне чи Мерло. Токайське таки сильно відрізняється від аналогічних. Вирішуємо затаритися в Токаї, але не обов’язково в винотеці. Тому їдемо далі, позираючи навколо. Їхати довго не доводиться – часто трапляються виставлені обіч дороги діжки-кадуби, які виконують роль рекламного щита. Зупиняємось, дегустуємо, прицінюємось. Буквально з третьої спроби знаходимо досить непогане співвідношення якості та ціни. Вино розливне, в пластикових пляшках з рельєфним гербом Токаю. Дешево і сердито, але смачно і з претензією на оригінал. Хазяїн дозволяє заходити в підвал та внутрішній двір, де знаходяться прес, діжки, деревяні сита та інше виноробське  причандалля.

   

Пів справи зроблено, тепер швидше на поселення. Туристів валом, тому на дешеві ціни розраховувати не варто. Сьогодні п’ятниця, тож особливо завізно. Багато машин з німецькими та австрійськими номерами, є поляки. Хазяї кемпінгів чи пансіонатів або спілкуються виключно угорською, або ламаною німецькою. Англійською – нуль. Взагалі, мадяри тупі до вивчення мов – я згадую, як колись в Ніїредьгазі я говорив англійською до голландця, а він перекладав німецькою до мадяра, єдиного з багатьох, хто знав німецьку. Діти вже можуть щось сказати англійською, але, як на мене, гірше, ніж їх ровесники в Україні. Та, менше з тим, будь якою мовою відповідь звучить так – вибачаємось, але місць немає. І, дійсно, цілі автобуси якихось мутних будапештських тінейджерів та підстаркуватих австріяк зайняли майже всі пансіони і готелі. Є двійко кемпінгів, але умови спартанські, включно зі своїми наметами, тому ці пропозиції безжалісно відкидаються нашим жіноцтвом. Лише на лівому березі Тиси знаходимо досить пристойний пансіон з барбекю та кухнею і великою галявиною. Поставивши машини, швендяємо в центр Токаю.

   

То́кай (угор. Tokaj) — місто в Угорщині. Знаходиться в медьє Боршод-Абауй-Земплєн (Північна Угорщина) на березі р. Тиса. Населення – 4824 чоловік. Розвиток міста відбувався не лише завдяки виноробству, а й через вдале географічне розташування в місці злиття річок Тиси та Бодрогу. Обєкти туризму: винні погреби, римо-католицький костел, греко-католицька церква, ратуша, православна церква, художні скульптури, музей, колишня синагога, театр.

   

Центр міста маленький, затишний. Пішохідна зона, дбайливо відреставровані будинки. Нові зроблені таким чином, щоб не виділятися з загального тла. Невеличка площа з пам’ятником перед костелом. Сувеніри, художні галереї, ніби «антикваріат», кафешки і винотеки. Памятник  Бахусу – ну, а як же без нього в християнському містечку))) Герб міста, виконаний в синьо-жовтих кольорах і з виноградною лозою, чимось подібний до Ужгородського. Проходимо ще кілька десятків метрів по брукованій вуличці і зупиняємось перед великою рожевою церквою, збудованою  за типовим австро-угорським проектом. Зупиняємось перед входом. Ліворуч від дверей встановлена меморіальна дошка. Текст гласить: «У моїй любій Гунгарії.   На цьому місці стояла православна деревяна церква, в якій у 1745-1753 роках був півчим і звідси вирушав у мандрівки по Угорщині та інших країнах Європи великий український просвітитель-гуманіст  філософ і поет Григорій Сковорода». Дошка була встановлена 1998 року товариством української культури в Угорщині.

Дійсно, Сковорода побував тут і переконався в існуванні Угорської Русі та справедливості тверджень Нестора-літописця про походження Русі з Дунаю. Та й взагалі, мандрівка по Європі розширила горизонти пізнання молодого філософа і, очевидно, вплинула на його подальше життя та творчість. А на нас зараз більше впливають музика з пансіонів, золотий блиск вина в келихах і лагідний травневий вечір. Як там писав Григорій Савич: «Всякому городу нрав та права, всякая має свій ум голова».

Ранком вирушаємо далі. Дорога кличе. Попереду Словаччина, Пряшівщина, найтонша гілка з крислатого дерева українського етносу. А позаду – Токай, частина Угорської Руси-України, яка вже майже розчинилася в туманній далечі віків…

Травень 2012

Вгору