Середа
13/Гру/2017
17:31
Пошук
Таймер
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ІНДІЯ. ХАМПІ. КАРНАТАКА

П’ять  днів на Гоа притупили хіпівську екзотику, яка все ще залишається на Арамболь-Біч. Море починає набридати, особливо, враховуючи те, що перед Гоа ми шість днів відпочивали на пляжах Керали у Варкалі. Починаю нудьгувати, хочеться змін. Напевно, саме час здійснити давню задумку і мотнути у Хампі, давню столицю Віджаянагарської імперії.  Я двічі збирався туди потрапити, раз з Таміл Наду, під час своєї першої подорожі до Індії, вдруге – з Раджастану, кілька років назад. Перший раз не вистачило часу, вдруге – залякала завелика відстань, дві доби поїзда в одну сторону, дві – назад. Ну, Індія – велика країна, це правда. Але на цей раз все має вдатися. Отож, разом з Олегом, вирушаємо у триденну вилазку до штату Карнатака.

  Спальний нічний автобус з Мапуси, міста, що за годину їзди з Арамболя. Галасливий автовокзал у Мапусі, пиво «Кінгфішер» по 70 рупій (1$ - 60 рупій), але пляшка 650 грам, «чілі баджу» - перчик чілі запечений в тісті, три штуки за 10 рупій. Олег налягає на фреш з цукрової тростинки за 15 рупій, посадка в автобус, полиця, шторки, подушечка під голову – і дванадцятигодинна  поїздка почалась.

  Незважаючи на нелегку дорогу, о сьомій ранку ми висаджуємось з «сліпер-баса» десь на околиці невеличкого села. Триста метрів вулиці, яка здебільшого складається з гестхаусів, невеличких турагенцій, крамничок і кафешок, і ми потрапляємо на зелені рисові поля. Картина ідилічна: смарагдова свіжість рисових пагонів підкреслюється білизною чисельних чапель, що походжають полями, високі пальми бовваніють на тлі небесної блакиті. Чути дзюркотіння струмків, які збігають з одного поля на інше. Ще далі, за рисом, лінію горизонту ламають хаотичні нагромадження величезних каменюк, які складаються в непрохідні хребти. Обходимо сільце полями і поволі добираємось до каміння.  Людей мало, і місцевих, і туристів. Оглянувши околиці , повертаємось.

 

    Приємно вражені спокоєм після галасливого і метушливого Гоа, звертаємо, разом з головною вуличкою, і виходимо до річки Тунгабхадри, яка розділяє Хампі на дві половинки. На протилежному боці височіють гопурами індуїстських храмів, зо два десятки сучасних будівель і якісь невиразні руїни серед яскравої зелені. Маленьким поромом переправляємось через річку (10 рупій)  і опиняємось на священній землі Ваджаянагари. Обходимо з десяток готельчиків і гестів, вибір невеликий – кімната з окремою душовою та туалетом коштує 1000 рупій за добу. Поселяємось, снідаємо на вулиці під великим крислатим деревом місцевими індійськими смаколиками. Тубільці привітні, посміхаються, діти махають руками. Придивившись, розумію, що більшість людей навколо не місцеві мешканці, а індійські прочани,  які прибули до храму Вірупакші. Ну, до храму завітаємо згодом, зараз сонце вже піднялося і добряче смалить, тож ховаємося у прохолоду нашої кімнати. Тут віддаємо належне чудовій суміші  Кока-Коли і  гоанського рому  «Old monk», після чого впадаємо в короткочасний сон.

 

  Трошки історії не зашкодить. Отже, в 1336 році принцами народності телугу було засноване місто Віджаянагар, яке протягом двох наступних століть стало столицею однієї з найбільших індуїстських імперій в історії. В ХVI столітті місто було оточене сімома лініями оборони, займало площу 650 квадратних кілометрів і налічувало понад 500 тисяч мешканців. (Чисто для порівняння – Львів тоді налічував приблизно 20 тисяч мешканців, Рим – понад 50 тисяч, Париж – 200 тисяч.) Багатолюдні строкаті базари Віджаянагара приваблювали сюди тисячі торгівців з різних земель. Коштовне каміння, прянощі, тканини, зброя – що тільки не продавалося і не купувалося тут! Зростало багатство міста, але росла й заздрість та жадібність сусідів. Врешті решт, в 1665 році війська мусульманської конфедерації султанатів Декану після нещадних боїв взяли і жорстоко пограбували Віджаянагар. Після цієї поразки імперія вже ніколи не змогла оговтатися, а велелюдне місто поступово зникло з лиця землі. Сьогодні тут розташоване лише невеличке село Хампі-Базар. Проте індуїстські святині, зокрема храм Вірупакші, вціліли, тому ця земля і донині залишається важливим сакральним місцем для прочан не лише з Індії, а й з усього індуїстського світу.

 

 Ну ось, четверта година,  можна й ознайомитись з пам’ятками булої величі Віджаянагару. Йдемо на південь від Хампі-Базару. Буквально за сто метрів і дві вулички сільце закінчується й перед нашими очима відкривається велична панорама  колишньої індуїстської столиці. Вірніше, це ми, знаючи історію цієї місцини, намагаємось побачити залишки міста. Але чисельні залишки величних і просто великих споруд і будівель вперто не хочуть складатися хоч у якусь подобу урбанізованої території! Заходимо через якусь хвіртку на обгороджену територію (безкоштовно!), минаємо кам’яні руїни невеликого храму, піднімаємось на пологий пагорб  і, нарешті, оглядаємо краєвид на всі 360 градусів. На північ, в сторону річки Тунгабхадри, пейзаж хоч якось відповідає моїм уявленням про Індію – гопурам храму Вірупакші, великий кам’яний басейн для прісної води, люди, тук-туки, священні корови – все, як має бути. А ось на південь – ну не Індія це, хоч трісни! Величезна територія, на якій височіють купи гігантських валунів, густа зелень між ними – проте жодного рису – різноманітні пальми та соковиті плантації бананів. Людей майже не видно, декілька самотніх будинків і порожня вузенька дорога. І велика кількість мавп, причому, не лише звичні макаки, а й якісь абсолютно інші примати – щось на кшталт колобусів чи гверец  - біолог з мене ніякий. Зазвичай, саме такою нам показують Африку – принаймні, такою я її уявляю. Дійсно, Індія велика і різноманітна країна!

(читати далі)

Вгору