Понеділок
26/Чер/2017
04:39
Пошук
Таймер
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ЯРОСЛАВ НАД СЯНОМ (ЯРОСЛАВ, ПОЛЬЩА)

Ранок. 9 травня 2012 року. Втікаючи від щорічного «девятомайского» психозу з України, цього року вирішили відвідати східноєвропейські закутки – Польщу, Словаччину та Угорщину. Ламанувши вночі через Рава-Руський прикордонний перехід , затемна добралися до Ярослава (Jarosław) , де й вирішили поснідати й трохи  відпочити від проходження кордону між Україною та «цивілізованим світом». Хоча, Ярослав для такої мети не зовсім то й підходить – по-суті, ми ще й досі знаходимося в Україні – принаймні, в її історичних межах. Адже Ярослав від часу свого заснування й по сьогодні залишається все таки українським містом.

 

А заснований він був у 1031 році київським князем Ярославом Мудрим (для «дєтєй пріроди» уточняю: тим дядьком, що зображений на купюрі у дві гривні)))  як форпост на річці Сяні. Перші кілька століть свого існування Ярослав належав Галицькій Русі – спочатку Перемиському, а згодом Галицько-Волинському князівству, і це назавжди позначилось на долі міста.  Найдавніший Ярослав розташовувався на горі св. Миколи над Сяном (тепер там монастир сестар Бенедиктинок,  а раніше стояла дерев’яна церква св. Миколи).  Тут часто відбувалися криваві битви, а найбільшою була битва 1249 року галицько-волинського князя Данила Галицького з угорсько-польським військом. Данило тоді вщент розбив ворогів і наступних сто років питання про приналежність Ярослава не виникало ні в кого. Лише після 1349 року Ярослав разом з Галичиною ввійшов до складу польської держави. І саме тут в 1387 році королевою Ядвігою Галичині були надані великі привілеї, які згодом були ще максимально розширені королевою Софією, русинкою за походженням.

                    

Ярослав чи не найбільше з усіх руських міст скористався новою ситуацією та тими численими привілеями, які зненацька звалилися на нього, і, особливо, правом ярмаркування. Королева Софія (Сонка, як казали поляки) особисто опікувалася руськими землями, і, саме завдяки їй ярмарок у Ярославі став найбільшим ярмарком у Європі. Документи ХV-XVII ст.  свідчать про те, що більший прибуток в часи Середньовіччя мав хіба що ярмарок у Франкфурті. До Ярослава приїздили купці з усієї Європи, і не тільки, адже саме звідси починався знаменитий торговий шлях "via tartarica", який йшов з Ярослава до Львова, Камянця-Подільського і далі аж до кримської Кафи. Тому, на Ярославському ярмарку  за три тижні, часом, продавали до 40 тис. волів та 20 тис. коней, тобто його оборот , як на той час, був просто приголомшливим ( тоді один віл чи кінь вже вважався великою власністю). Підземелля під площею Ринок, в яких купці зберігали свої товари, були такі величезні, що населення міста часто переховувалося тут від татар, пожеж та інших небезпек.

  

Через гроші і величезні матеріальні цінності українсько-польські взаємини у місті були більш напруженими, ніж у Перемишлі, Любліні, Сяноку  чи Львові. Ярослав був ласим шматком, поляки залюбки селилися в одному з найбільших торгових центрів Європи. Традиційно польські королі завжди будували нове місто не на місці старого, українського, а поруч. Так сталося і в Ярославі: 80% українців опинилися в Лєжайському передмісті і лише 20% - у місті, центром якого вже була не церква св. Миколи і замок галицьких князів, а площа Ринок.  Ще за часів королеви Софії  українці мали більшість у Ярославі, найкращі торгові місця та ділянки. Поляків було так мало, що навіть для будівництва католицького храму не було землі. Проте, після смерті Софії, вирішивши, що час настав, в 1470 р. вони захопили православний собор св. Івана, розібрали його до фундаменту, вимили все каміння в Сяні  «від схизми» і збудували з нього костел.  У 1575 р. поляки забрали під єзуїтський колегіум церкву, що опинилася поруч з цим костелом. (До речі, вважається, що саме в цьому колегіумі навчався Богдан Хмельницький).  У 1636 р. стався ще дикі ший випадок: Ганна Острозька забрала з Острога тіло свого померлого ще у 1603 р. батька, привезла до Ярослава і наказала єзуїтам перемити в Сяні та перехрестити по католицькому обряду його кістки і перепоховати в костелі уже як Станіслава, а не як Олександра.

Парадокс полягав в тому, що католизація відбувалася в місті, яке належало не полякам, а українським магнатам, як от тим самим Острозьким. Наприклад, Олександр Острозький, оборонець православ’я, володів  Ярославом, в 1593 році розбив під містом загін татар. Проте діти його окатоличились і, можливо, це послужило причиною смерті князя.

  

Проте місто вперто зберігало традиції  українсько-візантійської культури.  У 1596 році було засноване православне  братство св. Онуфрія, від 1609 року в місті діяла братська школа, в 1643 році будується ще одна православна церква – Спаська. Дозвіл на будівництво дала Ганна Острозька – та сама новонавернена в католицизм українка.  Більше того, під час страшного голоду 1638 року вона наказала відкрити свої величезні склади з зерном, що містилися у Звягелі, і безоплатно годувала українців Волині й Ярославщини. Символічно, що поховати своє серце вона наказала в Острозі, де були руські корені її роду, а тіло в Ярославі, де вона прийняла нову віру, де були корені її духовності і де вона прожила більшу частину свого життя.

  

У XVII ст. зусиллями бурмістра Ярослава Іллі Вапинського було розпочато будівництво греко-католицької духовної семінарії, а міщанин Бродович пожертвував 70 тис. гульденів на заснування гімназії. Та й в наступні роки українське обличчя Ярослава підтримувалося діяльністю Українського народного дому, товариств «Бесіда», «Рідна школа», «Просвіта»,  «Дністер»,  українського дитячого садочку, тощо.  

(читати далі)

Вгору