Четвер
19/Жов/2017
08:06
Пошук
Таймер
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ТАЇЛАНД. ЗАПИСКИ ПОДОРОЖНЬОГО 4

(на поперередню сторінку)

Один з азіатів взяв хліб у воду і годував рибок з рук. Я під водою відібрав у нього шматик і спробував сам це повторити. Набутий досвід підказує: риба не говорить, але кусається, навіть боляче. Начебто і не піраньї, але краще до рук не допускати.

 

Через півгодини зупинилися ще в одному місці, потім висадилися на один з острівців і трохи поблукали по ньому (судно зупинилося метрах в тридцяти від берега, добиралися вплав, а на дні – сотні морських їжаків із довжелезними голками! Але все обійшлося, травм ніхто не отримав).

Ще одна зупинка для снорклінгу, потім захід на острів, де мають бути черепахи в басейні. Але на той час, як ми пристали, в басейнах робили прибирання і черепах ми не побачили. Та й Бог з ними, вражень і так вистачало, та й втомилися достатньо.

Наспілкувавшись з природою, переповнені враженнями та напечені сонцем, повертаємося до готелю.

Наступного дгя група бажаючих намагаються повторити сюжет відомого полотна Петрова-Водкіна «Купання червоного коня». Тільки купають рожевого слона. На відео – море емоцій, купальщики задоволені, слони – теж.

Оскільки трекінг в гори відпав з описаних раніше обставин, вирішили урізноманітити програму перебування виходом в море на байдарках. По-іноземному байдарка називається «каяк», тому і весь процес зветься «каякінг».

Отже, група бажаючих (по дві особи на каяк) від причалу, оплативши по 300 бат (75 грн.) з носа, відходить до найближчого острова.

Взагалі їх в полі зору щонайменше чотири і ми маємо намір побувати на кожному з них. Для цього у нас є десь 5 годин, о 16.00 маємо здати плавзасоби, весла і рятувальні жилети.

Не так сталося, як хотілося. Трохи вітру, трохи хвилі плюс відсутність досвіду греблі і пересування на таких плавзасобах – і найближчий острів виявився першим і останнім відвіданим нами. В нагороду нам – відчуття робінзонів на безлюдному острові з дикоростучими пальмами, під якими ми знайли декілька придатних до вживання кокосових горіхів.

Ми ще обійшли пару разів навруг острова, побачили цікаві гроти в скелях, поплавали між мангровими заростями, але ентузіазму плисти до іншого клаптика суші не було ні в кого. Тим більше, що деякі по кілька разів скупалися, ненавмисне перекидаючи човен.

 

З тривогою поглядали на відстань до пристані, де мали здати човни (близько 2 км). Візуально прокладали маршрути, щоб убезпечити себе від зустрічного вітру. За дві години до часу здачі човнів вирушили у зворотню мандрівку...

Але не все так трагічно і песимістично! Дякуючи вже набутому досвіду, ми вже за півгодини (проти вітру!) здолали ці нікчемні для нас, досвідчених морських вовків, 2 кілометри моря і за півтори години до завершення оплаченого часу здали човни! Боліли руки, плечі, спина, але такий активний відпочинок припав усім до вподоби.

Ще був заїзд частини команди на крокодилячу ферму, щоб потягати за хвости змучених туристами рептилій, але це відбувалося факультативно і я там не був.

Також кілька наших товаришів зробили вилазку в Патайю. За два дні побували на всіх обовязкових для відвідання заходах. Як то кажуть, є що згадати,та немає що дітям розказати... Але вражені ходили довго. І потім будь-який пункт подальшої програми подорожі пропонували замінити повторним відвіданням Патайї. Медом їм там помазано, чи як?

Пробувши на острові Ко Чанг десять дній, обгорівши на габувши уже стійкої засмаги, повертаємося знову в Бангкок. На відїзд до порому подали вже два мікроавтобуси. Це, мабуть, постарався господар того пікапу, що віз нас до готелю від порому. Готовий на все, аби ми знову не вантажилися усі в його транспортний засіб.

Засмаглі, відпочилі (хоч і стурбовані новинами з батьківщини) вирушаємо у зворотній семигодинний шлях жл Бангкоку.

Головна фішка перебування на острові, та мабуть і всієї подорожі:

По берегу моря йде місцевий абориген і несе на жердині кілька причеплених іграшок (чи суверінів) у вигляді пташок. Зроблено так, що довгоногі і довгошиї пташки кивають головами і крилами.

Віктор Євгенович рішуче підходить до миршавого тубільця і, нависаючи над ним, на щирій англійській мові задає сакраментальне питання: «HOW MUCH ЖУРАВЛИК?» Далі німа сцена, хто чув – корчаться від сміху. І навіть подальше, через кілька тижнів, «How much ПІВО?» такого фурору не мало.

(читати далі)

Вгору