П`ятниця
15/Гру/2017
01:49
Пошук
Таймер
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

МАРОККО. ЧАРІВНІ ГРАНІ МАГРИБУ 7

(на попередню сторінку)

   

Останнім акордом марокканської подорожі став трек в горах Атласа. Марокко взагалі рахується однією з найкращих країн для походів в горах (треків). Величні хребти Атласа, найвища вершина якого гора Тубкаль сягає висоти 4167 метрів, гори Антиатласа,  порівняно невисокі, але дуже мальовничі Рифові гори, вкриті кедровими лісами – як кажуть, маєте все «до кольору і до вибору». Тут наші думки розділилися. Половина групи вирішила довше затриматися в Марракеші, обмежившись лише одноденною поїздкою до водоспадів в горах, решта поїхала в Імліль – щось на кшталт наших Ясінів чи Ворохти в Карпатах, відправною точкою для сходжень на найвищі вершини Атласа.

   

Двоє voloцюг здійснили сходження на перевал висотою понад 2500 метрів, а двоє – дводенне сходження на Тубкаль.

   

З погодою пощастило – жодного дощу, чисте небо. Туристична інфраструктура досить непогана як в Імлілі, так і на маршрутах.

   

Це, звичайно, не Австрія, але набагато випереджає аналогічну українську. Найбільш вразило те, що в притулку недалеко Тубкаля на висоті 3200 метрів щоночі перебуває більше сотні мандрівників! А ще викликає заздрість і повагу те, що відсотків 25 з них – марокканці. Цікаво, скільки «цивілізованих» українців щодня здійснює сходження на досить невисокі (трохи більше 2000 метрів) Говерлу і Петрос?

   

Підйом був тяжким, але український прапор побував і на вершині Тубкалю, найвищій точці всієї північно-західної Африки. Після цього довгий спуск видався за іграшку.

   

Ночівля в берберському ріаді в Імлілі, круті гірські дороги, знайомі червонясті поля, рожеві будинки Марракешу, зелені кактуси при трасі, метушливий мурашник Касабланки – і ось ми на летовищі з якого два тижні тому вирушили в мандрівку по незнайомій тоді ще африканській землі. Нервове зважування наплічників – адже вага сувенірів та різних смаколиків шкалить за дозволені 20 кілограм - перекладання частини покупок в сумки, які забираємо в салон, м’ятний берберський чай на прощання – і Марокко, чудовий шматочок планети Земля, поволі зникає в африканському мареві позаду літака. Бувай Марокко! І чекай на нас знову! До зустрічі!

Жовтень 2012

Вгору