Понеділок
26/Чер/2017
23:25
Пошук
Таймер
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

МАЛАЙЗІЯ. ЗАПИСКИ ПОДОРОЖНЬОГО 4

(на попередню сторінку)

Католицький храм 1753 року побудови.

 

31 січня таки відсвяткували китайський Новий рік. В індійському генделику з індійською кухнею та залишками вітчизняних напоїв. Господарі та відвідувачі були здивовані і вражені...

Потім трохи прогулялися по нічному місту, пам’ятаючи попередження господарів, що після 24.00 двері готелю міцно зачиняються на ніч.

 

Як завжди буває, ранок після свята для декого був важким, а для нас – шокуючим: ми виявили, що відсутній гаманець із паспортами, іншими документами, запасом грошей у твердій та місцевій валюті, кредитними картками та іншими корисними речами...

Шок, розгубленість, потім – відчай. Назавтра, у неділю, маємо повертатися у Таїланд, квитки уже куплені. Вихідні, посольство і консульство закриті. Треба залишатися і ввязуватися у розборки – заява в поліцію, протоколи, довідка з консульства замість паспорта...

Втішало, що всі перейнялися нашлю проблемою, заспокоювали, виражали впевненість, що все знайдеться. Ваші би слова та Богу у вуха!

Починаємо похвилинно згадувати, висновок – забули в готелі в Куала-Лумпурі.

Анатолій обіцяє написати повідомлення господарю готелю. Може ввечері буде відповідь. На щастя, у Віктора Євгеновича знаходиться візитка звідти з номерами телефонів. Шукаємо можливість подзвонити – проблема, виявляється! В пошуках доходимо до відділення туристичної поліції, де сидять кілька жіночок-мусульманок в адаптованій під віру уніформі.

Анатолій розказує про нашу проблему, але згадує лише про паспорти. Вони оживляються, перепитують, знову щось жваво обговорюють між собою і одна нарешті береться за слухавку. Затамувавши подих, подумки возносячи молитву до Господа, слідкуємо за виразом  її обличчя. У недовгій розмові угадуємо своє прізвище, Анатолій щось підказує-уточнює, потім коротко повідомляє: «Паспорти ваші є!». Господар каже, що вже відпривив на пошту Анатолія повідомлення, яке ми не мали можливості прочитати раніше через поганий звязок.

Слава Богу! Якщо є паспорти, то мабуть й інші документи уціліли. Про гроші не питали і нам нічого не казали, головне – ми вже не є безпаспортними бомжами! Надія на краще зростає.

Заспокоєні ми і наші товариші продовжуємо екскурсію по місту. Не все вдалося оглянути, бо ховаючися від полуденної спеки забрели в черговий кондиційований торгівельний центр. А там знову скидки  – мінус 70% і ще 20 зверху!.. Убили час і сили.

Наступного дня перед відїздом ми туди повернулися ще раз. О першій з переобтяженими рюкзаками вирушили до автостанції. Поки чекали міського автобуса, пропала Наталія. Чекати не було як, Анатолій залишився, через годину прибув до місця збору, але без неї. Знову нерви. І лише на автостанції Наталія знайшлася – змогла сама на таксі прибути до автобуса.

Були й інші неприємності, які завадили в повній мірі ознайомитися та відчути ауру древнього і цікавого міста майже на екваторі.

Ті ж самі три години зайняла дорога назад до Куала-Лумпуру. Затамувавши подих, ідемо до готелю, де раніше зупинялися. Пояснюємо адмністратору причину візиту. Він нас не розуміє, серце падає десь низько...

Тим часом підходить господар, щось пояснює першому чоловікові, показує на ящик стола. Той дістає звідти паперовий пакунок, весь обмотаний скотчем. На ньому на українській та англійській мові наші імена та прізвища. Вже трохи заспокоєні у їхній присутності розриваємо скотч. Під ним – наш чорний шкіряний гаманець, а в ньому – усе до копієчки! Зраділі та трохи вражені пропонуємо у якості винагороди 10 доларів. Тепер вони здивовані, але після пояснень Анатолія трохи зніяковілі приймають нашу вдячність.

Добре все, що добре закінчується! І щира вдячність чесним і порядним людям, що працюють у цьому готельчику!!!

(читати далі. Таїланд)

Вгору