МОНГОЛІЯ. ЗЕМЛЯ БЕЗ ПАРКАНІВ

Взагалі-то вони збиралися в Гобі - Єфремов, динозаври, бархани, безлюддя і все таке. Але Хвиля в останній момент купив вудку і, починаючи з Києва, нидів всю дорогу, схиляючи решту до риболовлі.  У Гобі, ясна річ, ні про яку рибу і розмови бути не могло.  В кінці-кінців Монтана не витримав: так зроби ти йому цю риболовлю, а то задовбе всіх в дошку. Ось так і сталася зміна маршруту і, замість пісків Даландзадагада джипок весело підстрибував на каменях в долині Орхона. 

Степ теж був нівроку - після напівдикого, але все-таки мегаполісу, Улаан - Баатара тут було привільно, просторо, злегка прохолодно, а головне - цікаво! Навіть рухаючись по досить - таки непоганому асфальту до Хархоріна, вони побачили безліч птахів і тварин - двогорбі верблюди - бактріанци, здичавілі і не дуже коні, кози, вівці, зайці, лисиці, ховрахи, журавлі, дикі гуси. Раз у раз хтось кричав: дивись, дивись, та не туди, он вони! Але найбільше їх вразили степові орли і стерв'ятники. Розмах крил у багатьох перевищував два метри. Машини могильники не боялися, але, варто було вийти з неї  назовні, як вони відразу ж відлітали, важко махаючи величезними крилами.

 Після Хархоріна дорога в звичному їм розумінні зникла, проте «Міцубіші» спокійно просувався по твердим курним коліях, непомітно набираючи висоту. З'явилися яки, а, по наближенню до річки, чаплі, лелеки, багато водоплавних птахів. Важко гурчачи джип виповз на перевал і перед ними відкрилася долина Орхона у всій її пишноті: призахідне сонце освітлювало порослі лісом гори по правому борту долини, річка звивалася по рівному степовому покрову, поцяцькованому у багатьох місцях чорними брижами - це зубами дракона визирали невисокі, але загрозливо гострі, виходи застиглої магматичної породи. Однак водій з аборигенів був спокійний і впевнений у собі і машина зупинилася біля чотирьох юрт в степу, спіймавши останній промінь призахідного сонця.

  Юрта була як юрта (правда, підлога була повністю покрита лінолеумом), господарі як господарі - монголи, що з них візьмеш. У ході коротких переговорів - монголи не знали ні української, ні англійської, ні російської, а друзі, звісно, монгольської - господаря розвели на яку - небудь вечерю на честь приїзду дорогих клієнтів. Хоча, слово «дорогих» найкраще виглядало б в лапках - в середньому виходило неповних чотири долари за людину за добу. Східняк і Монтана відвідали юрту господаря - в основному щоб переконатися, що приготування вечері не відбувається в дуже вже антисанітарних умовах. Юрта була чистою, теплою, на комоді стояла «плазма», біля юрти - сателітка і сонячна батарея з акумулятором. Господар сам особисто катав тісто на цуйван - домашню локшину з м'ясом і овочами. У гостьовій юрті Сталкер і Полта (водій - абориген) розпалили буржуйку і дружно прикінчили розпочату ще в Улан-Баторі  пляшку «чінгізовки». Хвиля хотів почати огляд околиць при місяці, однак Східняк проревів йому щось схоже на «жерти і спати, вся інша фігня - завтра». Повечерявши, бригада завалилась спати - таки 480 монгольських кілометрів за день - не жарт. (читати далі)