Неділя
20/Сер/2017
20:20
Пошук
Таймер
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ІНДІЯ. ЗАПИСКИ ПОДОРОЖНЬОГО 2

(на попередню сторінку)

Внутрішні води Керали

 На ранок у нас для релаксу була запланована прогулянка по протокам і каналам чи то місцевої річки, чи заток на березі океану. Оскільки ми після цього мали їхати одразу на залізничний вокзал, речі взяли з собою.

Мікроавтобус прибув із запізненням на півгодини, потім ще збирали інших учасників подорожі по місту, перевантажували наші рюкзаки на дах транспортного засобу, щоб звільнити місця для інших пасажирів.

Коротше кажучи, за півтори години ми таки прибули до якогось дерев’яного плавзасобу на березі достатньо широкої річки/протоки/каналу.

Обережно розсаджуємося із дотриманням балансу (грубих пасажирів рівномірно розсадили по обом бортам) і з потужністю двох людських сил із довгими палицями відчалюємо від берега.

Європейці, яких доля звела з нами в одному човні, намагалися насолоджуватися тишею. Не завжди це їм вдавалося, бо у нас мав місце активний діалог. Плюс місцевий гід намагався щось розказати, але надривався недовго і не заважав.

Неспішно пройшлися широкою водою. Потім зайшли в якийсь вузенький канал, де ледве розминулися із невеликим катером, на якому хтось із більш маєтних білих людей мав індивідуальну прогулянку.

На зворотному шляху причалили до берега, де були якісь житлові споруди із місцевим населенням. Тут нам показали, як із копри кокосових горіхів роблять волокно, як в живій природі росте перець, ваніль та інші спеції.

Загалом, здивований прогулянкою був мало, бо це абсолютно ідентично екскурсіям у Вилково в дельту Дунаю (був там з десяток разів і повернувся би туди із задоволенням!). Тільки от у Вилково при зупинці на острові ще пригощають достойною юшкою, не кажучи вже про кухоль місцевого вина «новак»!

Анатолій нагадує гідові, що у нас скоро поїзд, причалюємо до берега, знаходимо свій мікроавтобус і поспішаємо на залізничний вокзал.

У Варкалу до океану!

Попри напружений трафік на дорогах, з поспіхом та  нервами, на вокзал прибули вчасно. От тільки поїзд прибув невчасно, всього на півгодини запізнившись.

Мали час розібратися, де зупиниться наш вагон, купити води в дорогу і просто відхекатися.

Поїзд прибув, наш вагон зупинився не там, де ми його очікували. З нашими рюкзаками впхалися до середини. Вільних місць не було, хоча у квитках були вказані номери крісел. Б’ючись за місце під сонцем, зігнали кількох місцевих пасажирів. Ще один виявився впертим, довів нам, що ми звільняємо місця не у своєму вагоні…

Не здалися, перебралися в інший і там таки звільнили сім місць. Ще троє наших також помилково забралися у вагон з м’яким кріслами і кондиціонером. Оскільки з місцевою мовою було слабко, ніхто їм не зміг довести, що вони неправі, тому просто махнули рукою, чим наші і скористалися, доїхавши до станції призначення у відносному комфорті.

Решта мужньо переносили випробування індійським приміським залізничним транспортом.

Вагон, мабуть, часів набуття незалежності Індією (1961 р.). З тих пір і не мився, і не ремонтувався. Двері і вікна відкриті навстіж, але вікна забрані гратами (для чого? Щоб ніхто не випав? Так двері ж ніколи не зачиняються, навіть на повному ходу!). Під високою стелею вагону численні вентилятори, увімкнені на повну потужність. Світло також включене. Ні провідника, ні іншої службової особи. Пасажири заходять, виходять, орієнтуючись про прибуття до пункту призначення виключно за власними прикметами.

Закинувши свої біг-беги на багажні полиці, поступово освоюємося. Незабаром, відвоювавши шість місць на двох суміжних лавках, задумуємося, як жити далі. Хтось згадав про туманні натяки Валентина. Олега, який сумував між двома місцевими жіночками на сусідній лавці, відсилаємо до комфортного вагону з пропозицією помінятися місцями з власником того, про що той натякав. На крайній випадок – принести сам предмет натяків. Валентин не заходів бути осторонь свята життя і прибув особисто. З собою приніс чарівний засіб скрасити чотиригодинний переїзд. Швиденько організувалися, нарізали, відкрили і час побіг куди як веселіше! Чим далі від місця відправлення і ближче до денця, розмови ставали голоснішими. Місцеві не те щоб злякано, але зацікавлено поглядували в нашу сторону. Щоб не виглядати нечемними, одного з найближчих аборигенів, добропорядного батька подорожуючого сімейства, ознайомили з досягненнями вітчизняної лікеро-горілчаної промисловості. Оцінив, сподівався на більше, але ми не стали ризикувати – мало як незвичний організм відреагує! А з ним дружина, діти малі… Для чого нам ці проблеми?!

Коли чотири години в поїзді добігали кінця, почали задумуватися, як нам впізнати свою станцію. Місцеві давали різну інформацію, тому висаджувалися у пожежному порядку, дехто перебігав між вагонами, вивантажуючи свої речі. 

(читати далі)

Вгору