ГРУЗІЯ. ЗЕМЛЯ СВЯТОЇ НІНО 4

(на попередню сторінку)

Сігнагі

  …Наш бус мчить по «кахетинському хайвею» в повній темряві. Ніч. Світло фар вихоплює з пітьми похнюплені села з запущеними будинками. Чудові пейзажі, які тішать око вдень, зараз повністю розчинилися в темряві. Поодинокі суперсучасні, яскраво освітлені поліційні відділки не можуть переламати загального, досить таки непривабливого, вигляду. Марія, яка сидить поруч, тихенько говорить: «Мені здається, що ми так далеко забрались сюди, що вже ніколи не виберемось». Киваю головою, ніби погоджуючись, але сам впізнаю знайомі місця і подумки відраховую останні кілометри і хвилини до цілі. Ну, нарешті! Ми в’їздимо в Сігнагі  і , ніби за помахом чарівної палички, все зразу міняється.  Незважаючи на те, що вже за північ, вулиці яскраво освітлені. Бруківка, клумби і водограї. Таксисти, патрульна поліція, банкомати, ресторанчики і вогні казино. Але, головне, – архітектура. Неширокі, затишні вулиці складаються з майже суцільної стіни двоповерхових старовинних будинків. Дерев’яні балкони, різьблені двері, муровані брами, червона черепиця й виноград. Бронзові статуї та паркова скульптура рясно вкраплені в вуличний ландшафт. І, звісно, вивіски і написи, причому не стільки грузинською, скільки англійською. Очі Марії округляються і вона здивовано говорить: «Ну ніфіга собі…»  Я вдоволено посміхаюся і кажу: - «Так, це Сігнахі».

  

    Сігнахі, воно ж Сігнагі і Сигнахі, - райцентр, вірніше, центр Сігнагського муніципалітету в Кахетії. Це малесеньке місто з населенням в 2200 чоловік, найменше в Грузії.  (Ну, нас саме цим не дуже здивуєш, адже, наприклад, місто Белз в Львівській області має 2300 мешканців).  Про історію Сігнагі відомо дуже мало – у XVIII столітті за наказом царя Картлі і Кахеті Іраклія ІІ на місці невеликого укріплення, що колись стояло на старому караванному шляху, було засновано місто.  В 1770 році тут вже проживало сто сімей, здебільшого торговці та ремісники. Містечко на той час вже було обнесено великою фортечною стіною, побудованою з каменю та цегли. Фортечний мур вражає. Його довжина близько 4 кілометрів і охоплює ця стіна майже 40 гектарів надзвичайно складного рельєфу на схилі гори. Стіна двоярусна: ширина нижнього – глухого ярусу приблизно півтора метра, а верхнього – 70-80 см. Різниця в ширині між ярусами з внутрішньої сторони слугувала бойовою  стежкою. В фортечному укріпленні є  23(!) башти – триповерхові, з бійницями, камінами та бойовими майданчиками. Кожна з цих башт носить назву одного з навколишніх сіл. В фортечному мурі 5 воріт, центральні ворота  - Магароскарі – з’єднуються безпосередньо з самою фортецею.  В цю ж фортечну стіну Сігнагі  вбудована церква Святого Стефана Хірселі.

    

    Підтверджених документальних даних про місто дуже мало, більшість його історії – загадка. Незрозуміло, чому будувалося місто в такому незручному місті – на схилі хребта, високо в горах. Незрозуміло,  що захищали такі монументальні стіни. Незрозуміло, чому більша частина міста збудована поза периметром міських мурів. Говорять, що першими мешканцями були вірмени. Говорять, що місто витримало чисельні облоги. Говорять, що на Сігнагі були часті набіги лезгін з сусіднього Дагестану.  Проте, незважаючи на порівняно молодий вік міста, достовірної інформації немає, тому все це так і залишається на рівні місцевої міфології.

  

   А офіційно статус міста Сігнагі отримав в 1801 році. Протягом XIX століття місто залишалося центром Сігнагського повіту Тифліської губернії. Подальша історія невиразна і стає для нас цікавою лише в 2007 році. Саме тоді при підтримці Саакашвілі відбулася масштабна реконструкція Сігнахі. І Міхо це вдалось! Місто перетворилося в «лице грузинського туризму». Були проведені значні будівельно-реставраційні роботи, вдосконалена транспортна, банкова, туристична інфраструктура, залучені мільйони і мільйони доларів іноземних інвестицій. Будівлі і споруди міста витримані в стилі південно-італійського класицизму, дехто каже – в тосканському стилі. Ну, був я і в Тоскані, і значно південніше – не дуже схоже, за винятком червоних черепичних дахів. Як на мене, з таким самим успіхом можна стверджувати на схожість з Хорватією, а чи й  Провансом.  Сігнагі гарний своєю, особливою красою.

   Місто розкинулось на південно-східному схилі плато Гомборського хребта,  десь на висоті майже 800 метрів над рівнем моря. Сігнагі споглядає Алазанську долину з 400-метрової  висоти.  Саме  панорама долини річки Алазань та вертикально піднесена стіна Головного Кавказького хребта за нею створюють той неповторний пейзаж, що приваблює багатьох туристів.  Але й сам Сігнагі,  як європейський центр винного туризму, становить також поважний інтерес. Церкви й башти, що височіють між помаранчевими дахами в облямівці буйної зелені вражають туристів ще на під’їзді до міста. Теперішній Сігнахі – результат хорошої роботи інженерів і дизайнерів, він відроджений красиво й талановито. Відомий на сьогодні дослідник і популяризатор Грузії Мухранов вважає, що Сігнагі має багато чого, що приваблює туристів: чистота, дизайн, певні фішки, але міське життя тут ще не зародилося. Якщо процитувати: «В Сігнагі варто приїхати. Він зручний для гламурних розваг: весілля, бізнес-переговорів, корпоративів, вигулу дівчат. Він цікавий з точки зору містобудівництва й міського дизайну. Сюди варто возити європейців. Однак, з точки зору вивчення грузинського життя, він малокорисний».  Проте в останньому я з ним  не згідний.

  

     В Сігнагі і його околицях знаходиться багато стародавніх церков та монастирів, історичних памяток та музеїв, винних заводів та природоохоронних територій. Сюди щорічно приїздять тисячі й тисячі прочан й туристів, частина з них – грузини. На сьогоднішній день це найкраща база для вивчення й огляду Кахетії. Зараз тут є дорогі готелі й дешеві гестхаузи, ресторани та кафе на будь-який смак і гаманець, історичний музей і музей полотен Піросмані, ринок з домашніми кахетинськими продуктами і, головне, з кахетинським вином! Літр хорошого червоного Сапераві або білого Ркацителі коштує 5 ларі (трохи менш, як 3 долари). Але справа навіть не в ціні, а в смаку і відчуттях! І ми користуємося з цього і, сидячі на терасі з фантастичним виглядом на Алазанську долину, насолоджуємося смаком чудових кахетинських салатів, свіжоспечених хачапурі, шашлику з грузинською аджикою під смачне, п’янке вино.  Ось у цьому для мене весь Сігнахі на сьогоднішній вечір…