Четвер
17/Сер/2017
14:29
Пошук
Таймер
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ДВА БЕРЕГИ ДНІСТРА (ПРИДНІСТРОВ'Я) 4

(на попередню сторінку)

    

А було ж колись…Павло Халебський, православний священик з Халеба (тапер Алеппо в Сирії), проїжджаючи 1654 року через Рашків, писав: «Назустріч вийшли тисячі люду, сила-силенна… То були мешканці міста на імя  Рашків. Це дуже велике місто на березі Дністра, воно має деревяну фортецю, озброєну гарматами. Серед тих, хто зустрічав нас, були: по-перше, сім панотців у фелонах з хрестами, бо у місті сім церков, затим диякони з багатьма корогвами і свічками, потім сотник, тобто комендант фортеці і міста, військовий отаман, військо і півчі, котрі немовби з одних уст співали стихарі приємними голосами. Усі попадали ниць перед владикою Патріархом і уклякали навколішки доти, доки не ввели владику до храму».

    

    Повертаюсь до сучасного центру села. Школа, вірніше, аж три школи: школа початку століття, повоєнна та сучасна триповерхова споруда. Цікаво, в якій з них жили наші хлопці з експедиційного корпусу УНСО?  Читаю написи на пам’ятнику землякам, що загинули під час Другої світової війни. Абсолютна більшість з них – українські: Гончарук, Кармалюк, Кушнір, Мазепа, Невмиваний, Сливка, Січинський, Сердюк, Швець… є й Ковальський, Цехмістер і навіть Фрейліхман. Я, звичайно, не філолог і не фаміліст, але не можу знайти прізвищ, які б у мене асоціювались з молдованами чи вірменами. Та й російських прізвищ – лише поодинокі вкраплення. Проте явна і повна відсутність молдован у Рашкові буквально 70 років тому не завадила оформити Будинок культури, що розмістився по сусідству зі школою, в чисто молдовському стилі, зобразивши на фасаді споруди трьох танцюючих мамалижників в постолах і баранячих шапках. Колись молдовізація, тепер русифікація – куди не кинь, одна засада.

  

 Проходжу повз якусь півтораповерхову споруду з мурованим склепінням у напівпідвалі та кованими ґратами на вікнах. Вочевидь, стара крамниця чи купецький склад товарів. Але в мене є ще одна справа, не закінчивши якої не хочу залишати Рашків. Крім військових, сакральних та торгівельних памяток в містечку є й спомин про неймовірну історію великого кохання у час великих війн та повстань. Заглядаю і тут, і там, але все не можу знайти «Панської криниці», як називають тут джерело Розанди і Тимоша. Запитую у працівника БК, де я можу побачити цю криницю. Він посилає мене (російською) назад, на старий базарний майдан. Вертаюся, придивляюся уважніше. Дійсно, ось і джерело, яке дзюрчить під землею у мурованому кам’яному жолобі. Від рівня землі починаються чотири муровані сходинки до води. Внизу – старі, порослі мохом камені і прозора холодна вода, що зникає у підземному тунелі. Пю воду і думаю, що непогано було б підмурувати джерело, накрити дашком, облагородити та й вчепити табличку, кому воно завдячує своєю назвою.  Думаю, до цієї задумки я ще повернусь.

(читати далі)

Вгору