П`ятниця
15/Гру/2017
01:49
Пошук
Таймер
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

В'ЄТНАМ. ЗАПИСКИ ПОДОРОЖНЬОГО 2

(на попередню сторінку)

 Селище було і є, так само його жителі ловлять рибу та інші дари моря. Флотилія плавзасобів різних типів, зібрана у бухті, іноді навіть закриває воду. 

З недавніх часів узбережжя цієї самої бухти почали освоювати для пляжного відпочинку. Так на околиці міста Фанхтьєт виникло уже курортне містечко, яке іменується за назвою ближнього рибацького селища – Муйне.

Містечко наразі розтягнулося на кілька кілометрів уздовж морського берега, має одну вулицю, на якій розташовані готелі і гест-хаузи, магазини і магазинчики, ресторани і місцеві харчевні, туристичні офіси та інші заклади.

Готелі від дороги до моря – перша лінія і, звичайно ж, дорожчі, за дорогою – друга лінія, бюджетний варіант. Ми, само собою, за дорогою, що не заважало нам ходити на першу лінію до їхніх басейнів.

Провели тут кілька днів, поступово освоюючи довколишні території. Море біля нас било прямо у відбійну стіну готелів першої лінії і вода була достатньо мутна.

Тому вже на другий день ми орендували велосипеди і поїхали оглядати навколишню місцевість.

Перш за все відвідали власне селище Муйне. Поштовхалися на місцевому базарі, який підтверди загальне алогічне правило – ціни вищі, ніж на курортному базарі.

Далі методом проб і помилок почали шукати вихід до моря. Це було цікаво – по вузьким вуличкам, де, можливо, не ступала нога європейського туриста, ми проїжджали, викликаючи захоплені вигуки місцевої дітвори. В одній із спроб наткнулия на зарості справжнісіньких кактусів, деякі з них навіть квітли. Після того, як я бачив дикоростучі кактуси у Криму, ці вже не так здивували, однак – фото на память обовязково. Потім викладу в соц.мережах, нехай друзі ламають голову, коли це я встиг побувати у Мексиці!

Все-таки натрапивши на правильну дорогу, дружно долаємо кілометри якісного набережного шоссе. Душа співає – сонце, море, відчуття повної незалежності, на межі повного щастя! Пейзажі навколо радують око і душу: пальми, доглянуті газони готелів з яскравими квітами, потім якісь дерева, усипані великими білими і рожевими квітками. Зліва зявляться піщані гори. Враження таке, що пустиня своїми барханами наступає на море. Поки поспіщаємо до моря, але на зворотньому шляху – обовязкова фотосесія. Головний фон – на півкадра блакине небо, наполовину – жовтий пісок. Рідний прапор, ти з нами завжди!

Знаходимо прийнятний узвіз і викочуємо велосипеди до моря. Зверху шоссе, внизу кілометра півтора абсолютно пустого пляжу. З моря надходять хвилі. Далеко від берега вони майже непомітні, але при наближенні наче виростають з води, закручують кучеряві буруни і з гуркотом розбиваються в білу піну. Берег пологий і прибіг заливає пляж на кілька десятків метрів. Красота! Чудово! Задля цього варто було їхати добу в автобусі і ще кілометрів пятнвдцять на велосипеді! А вдома зима! Температура вдень близько нуля, вночі заморозки, хмарно, невеликі опади у вигляді дощу та мокрого снігу!.. І сонця вже мабуть кілька місяців не видно!.. А ми на морі!

Щоб нас не було видно з дороги, прямуємо по берегу в сторону зелених дерев для повного усамітнення з природою. По смузі прибою, розсікаючи хвилю, обдуваємі солоним морським вітром, мчимо з новими силами до кінцевої точки з бажанням якнайшвидше зануритися у воду Бризки розлітаються з-під коліс, душа співає!

Вибираємо місце, стриножуємо наших коней і тут виясняється, що не всі готові до зустрічі з морем: немає відповідної форми одягу. Та не сидіти ж на піску через це! Розійшлися подалі (хлопці – наліво, дівчата – місці) – і в воду! Там уже всім все одно.

На відміну від моря в межах курортного селища, тут вода не сказати щоб прозора, але очевидно прийнятніша для водних процедур. Не Крим, але не гірше, ніж у Затоці. Хвиля піднімає на гребінь і як на гойдаці опускає до низу. Берег дуже пологий, тому навіть за півсотні метрів під ногами відчувається твердий спресований пісок дна. На хвилю, під хвилю, вздовж хвилі! Вода, як і у всіх південних морях, дуже солона і їсть очі. Користуючись нагодою, борюся із залишками ангіни – полощу горло морською водою. Корисно та екологічно! А ще «дешево, недежно і практично»! (рос.).

Змивши піт неблизького велисипедного пробігу та досхочу набавившись у хвилях, вибираємося на берег Поділилися  враженнями та прийшли до спільної думки, що цей виїзд був того вартий.

Дівчата проганяють чоловічу половину, щоб уже повністю злитися в екстазі з природою. Не маємо нічого проти, йдемо вздовж прибою. Заплесканий хвилями пісок поритий нірками крабів. Трохи на віддалі від нас, метрів за двадцять, вони зграями досить прудко бігають по піску. При нашому наближенні ховаються в нірках. Пізніше, трохи осмілівши, самі герої відбігать на метрів 10 і  дивляться на нас. Хто тут прийшов у зоопарк? Скоріше, зоопарк приїхав до них, саме так вважають вони.

На піску знаходимо дивовижні ракушки, хочеться усі забрати з зобою, але крім рук іншої тари немає. В кількох місцях на березі скупчення висохлих морських зірок. Над піском нависають пальми, десь уже за ними іноді як здалеку чути гуркіт проїжджаючих машин. Все вражає, все дивує і захоплює! Повертатися не хочеться і ми ще раз ліземо у воду.

Як би там не було приємно, їхати назад треба. Тим більше, що ми вже кілька годин на пекучому сонці.

Зворотня дорога вже не здається такою довгою. На околиці рибальського селища помічаємо будинок, біля якого майоріють вєтнамський та український (!) прапори! Звичайно ж, фіксуємо на фото.

За пітора кілометра від тимчасової домівки пригальмували, щоб випити пива. Номальне розливне, не дуже холодне, а головне – дешеве пиво! Тож запас вологи в організмі поповнили по вінця.

До вечера – захоплені розповіді тим, хто не наважився з нами їхати. Ввечері – пошуки засобів від опіків: день на сонці не минувся просто так. Але позитивні враження та емоції набагато перевершують ці тимчасові труднощі!

Наступний день – реабілітаційний. На сонці краще не показуватися, тому майже весь день провели в номері під кондиціонером.

Ввечері сходили до такої місцини, що називається БоКе. Це десь з кілометр вздовж моря, де один біля одного розміщені ресторанчики, в яких готують і подають дари моря та інших водойм.

В акваріумах плаває жива риба (впізнав тільки вугрів), невеликі акули, черепахи, жаби, креветки усіляких розмірів, краби, лобстери. Тут же лежать молюски різних видів у ракушках. Над вогнем смажаться крокодили, в меню пропонуютиься страви із змій.

Замовляти просто – підійшов до акваріума, тикнув пальцем: «this, this i this!». Хвилин через двадцять все це у тебе на столі і роби з ним що хочеш. Наїстися цим навряд чи можливо, але щоб галочку в пам’яті поставити і колись козирнути, сидячи з компанією в «Асторії» – достатньо.

Ресторанчики ці не пустують, але, на моє переконання, переважна більшість відвідувачів – не поціновувачі морської кухні, а тут саме для спогадів і для компанії в «Асторії» чи якому «Зодіаку».

Ще одна фішка – тут же, вздовж тротуару,лотки з виробами місцевих умільців. Нитки перлин (на ось, запальничкою попробуй, справжній!), гаманці зі щкіри крокодила, пітона, ще якоїсь змії і ще якоїсь шкіри. І – хіт сезону! – сумки із шкіри страуса! (Пам’ятаю бачені в Інтернеті туфлі із шкіри страуса – схоже!). Торгувалися за них з натхненням, достойним сцен кращих театрів світу. Скидали вдвоє і більше! Потім приносили в готель, влаштовували покази і вже в той же вечір чергова партія любителів екзотики бігла в напрямку тих лотків. За кілька днів скупили чи не всі такі сумки. По відїзді у чи не у кожного виявилося по два-три-чотири таких вироби! Місцевим торгівцям, мабуть, ніколи більше так не перло! І пам’ять про цих дивних людей «from Ukraine» буде жити у віках і передаватиметься від батька до сина, від сина до внуків, і обростатиме подробицями, і стане легендою, що займе гідне місце в історії славного курортного містечка Муйне... (От дідько, просльозився навіть!).

Отже, кілька днів пройшли по усталеній для багатьох програмі – зранку біля моря чи біля басейну, вдень – у номері під кондиціонером, ввечері – похід за сумками. В принципі, деякі не хотіли й відїжджати, все влаштовувало. Загальний перебіг подій порушували деякі оказії. Такими, окрім уже описаного велопробігу до диких пляжів (був ще один, але я пропустив через хворобу), була ще зустріч Нового року за східним календарем (цікаво, а чи є у них старий Новий рік? Теж привід!) та поїздка в Далат.

Але про це вже у наступних розділах «Записок...». (читати далі)

Вгору