Вівторок
19/Бер/2024
10:08
Пошук
Таймер
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

МАРОККО. ЧАРІВНІ ГРАНІ МАГРИБУ

ЧАРІВНІ ГРАНІ МАГРИБУ

 

Марокко… Перша асоціація родом з дитинства – дефіцитні апельсини часів СРСР з маленькою наліпкою-ромбиком «МOROCCO» на пахучій оранжевій шкірці. Ну, а більше? Ну, щось таке екзотично-східне, палаци, верблюди, пальми. О, Касабланка! Місто там є таке.  А ще – Маракеш. Це ж про нього так багато говорять і показують в телевізорі.  Ось ввімкніть «Нейшенал джіографік» чи «Тревел ченел» і про все дізнаєтесь. І це буде нормальна реакція середньостатистичного українця на запитання : Що ви знаєте про Марокко?

Каюсь, рівень моїх знань про цю країну не надто відрізнявся від вищесказаного. Проте у мене була знайома, яка декілька років діставала мене поїздкою в Марокко. Поїхали і поїхали. Дай їй Маракеш і все! От ялова, а розтелись! Нарешті вона таки доконала мене і я всерйоз зайнявся підготовкою до марокканської подорожі. І тут почали проявлятися цікаві речі. Знайомі туроператори розводили руками – мовляв, напрямок не користується популярністю, нічим допомогти не можемо. Серед відомої мені мандрівної братії всі щось говорили про Марокко, але жоден там не був. Український сектор інтернету німував, каси авіаквитків плели якісь хармани про дві пересадки або чартер через Москву. Я поліз в англомовний і польськомовний інтернет і тут поперло! Сотні або й тисячі відгуків, поради, корисна інформація, контакти. А незамінна «Лонелі планет» - англомовна серія путівників - дозволила скласти маршрут, який виявився майже оптимальним. І, після майже року напруженої роботи – з перервами на подорожі по Шрі-Ланці, В’єтнаму, Лаосу, Камбоджі та Грузії – ми змогли , врешті-решт, реалізувати давно задуману мандрівку.

  Декілька обставин ускладнюють потрапляння до Марокко. По-перше, це віза – пакет документів ідентичний Шенгену, але сама віза дорожча і консульський відділ лише в Києві. По-друге, жодного прямого перельоту, а всі вигідні стиковки лише через Євросоюз з тим-таки Шенгеном. По-третє, країна не англомовна, а франкомовна, що ускладнює спілкування з марокканськими фірмами та агенціями. По-четверте, територія Марокко велика, різноманітна, багато віддалених цікавих об’єктів, до яких важко добиратися громадським транспортом. Але якщо людина ставить перед собою якусь мету – вона її досягне! В результаті візи я успішно відкрив для всіх учасників подорожі, квитки взяли з пересадкою у Стамбулі – чудово, в Туреччині більшість українців знають лише Анталію - , для пересування по країні зарезервував дві автівки, в навігатор скачав комплект карт Марокко  – і вперед з піснями!

   

Стамбул був прекрасний, як завжди, але це тема окремої розповіді. Марокко для нас почалося з летовища Касабланки. Аеропорт досить пристойний, той хлівчик, який збудували в Харкові до Євро-2012 «ригоанали» не йде з ним ні в яке порівняння. Чорношкірі пасажири нагадали нам, що ми все-таки в Африці, хай це і Африка на північ від Сахари. Отримання автомобілів нашої прокатної компанії відбулося тут же, на летовищі. Прискіпливий огляд машин, фотографування їх зовні, заповнення необхідних документів, заблокованих 20 тисяч гривень на кредитці на випадок аварії, і , ось, дві наші автівки виїжджають з летовища.


Королівство Марокко. Арабською «аль-Магриб», Захід. Країна на північному заході Африки. Омивається водами Атлантичного океану та Середземного моря. Територія – 710 тис. кв. км. , що трохи більше території України, населення – 32 млн, араби та бербери,  державний устрій – конституційна монархія з парламентом, мови – арабська, французька, іспанська, релігія – іслам, експорт – фосфати, риба, фрукти, вино. Столиця – Рабат.  Туризм становить понад 10% ВВП. Кількість відвідувачів досягла 10 млн. База туризму – курорти субтропічного узбережжя та культурна спадщина. У Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО – 9 об’єктів (для порівняння – в Україні всього 5 ). Основні природні райони – прибережна низовина, гори Атлас і пустеля Сахара Грошова одиниця – дирхам, на час подорожі (жовтень 2012) курс 1 дирхам – 1 гривня.

Загалом наш маршрут виглядав так: Касабланка – Волюбіліс – Фес – Сахара в районі Мерзуги – Варзазат – Сіді-Іфні та пляжі Леґзіри – Ессуейра – Марракеш – гори Атлас – Касабланка. Всього за 14 днів набігло близько 3200 км по африканським дорогам. І – приємна несподіванка – ці дороги виявилися набагато кращими за українські! Причому, ми їздили як по платним автобанам, так і по безкоштовним шоссе, як по побережжю, так і в горах чи пустелі. І скрізь рівень шляхового покриття був значно кращий, ніж в Україні. Оптимальна швидкість була в межах 100-120 км. на годину. Вартість бензину була тотожна українській, тому для чотирьох чоловік в авто виходило недорого.

…Отже, залишивши летовище Касабланки, дві наших автівки вирушили на північний схід, в напрямку Феса. Оминаємо Касабланку – чотирьохмільйонний мегаполіс, найбільше місто  в королівстві і центр його економічного життя – але туристам там дивитися особливо і не має чого. Хороший три смуговий автобан веде до Рабату, столиці держави. Перед Рабатом звернули до Атлантичного океану, подивитися на невеликий пляж в прибережному містечку. Пляж вразив двома речами: як силою океанських хвиль, які з гуркотом розбивалися об скелястий берег, так і температурою води у тихій затоці. Дехто з нас згадав Байкал! Справа в тому, що береги Марокко омиває багата на рибу, але холодна Канарська течія, яка йде з північної Атлантики. Дійсно, теплою вода стала лише далеко на півдні, навпроти Канарських островів. А зараз… Освіжившись, ми продовжили подорож.

   

 Ще в Україні в навігатор залили карту доріг Марокко, і, слід визнати, вона відповідала дійсності навіть у складних та закручених вуличках середньовічних медін Рабата та Маракеша. Тож сміливо перетинаємо Рабат, прямуючи на північний схід. Зупинилися поїсти та купити фруктів на невеличкому базарчику. Ціни доступні – кілограм апельсин, гранат, лимонів, яблук – близько 5 гривень за кілограм, виноград – 6-8 гривень. Пообідати з місцевим населенням в придорожніх кафешках можна за 20 – 30 гривень, або за 40 – але тоді порція буде така, що не кожен подужає. Найбільш поширена страва – таджин. Це м’ясо, здебільшого ягнятина, яка запечена разом з різноманітними овочами та порізаною картоплею в глиняній мисці, накритою високою конусоподібною кришкою, яка, власне і називається таджином. Пар, який піднімається від м’яса та овочів, конденсується в верхній, прохолодній частині кришки і багаторазово збігає донизу, зволожуючи страву. Тому таджин буває соковитим і ніжним, особливо, якщо стоїть в очікуванні клієнтів, а не готується для вас похапцем. Також дуже часто зустрічалась риба – смажена, в таджині і, звісно, в консервах – Марокко є одним з найбільших у світі експортером сардин. І в маленькій продуктовій крамничці, і в великому супермаркеті завжди буде гідний вибір рибних консерв:  в соєвій олії,  в оливковій, з перцем, з спеціями, в томаті, з овочами, для таджина, копчених, для салату і таке інше і, що приємно, за ціною 4-5 гривень за штуку.

   

        

Тож, пообідавши, добираємось до Волюбіліса. Волюбіліс — археологічна пам'ятка в Марокко, розташована поблизу Мекнеса між Фесом та Рабатом. Волюбіліс являє собою руїни давньоримського поселення, які в цій частині північної Африки збереглися найкраще з-поміж існуючих. В 1997 році занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО. Розкопки міста ведуться і досі спільною марокансько-французькою археологічною експедицією. Життя в цьому місті не припинилося з розпадом Римської імперії, а тривало до 18 століття. Збереглося дуже багато вілл, вцілів ряд чудових мозаїк, базиліка, храми, терми і навіть тріумфальна арка. Але не тільки археологічні пам’ятки цікаві в Волюбілісі – у нас, наприклад, в Херсонесі теж є колони і портики. Як на мене, набагато цікавіший сам дух, відчуття стародавнього Риму. Навколишній пейзаж – невисокі гори, оливкові гаї, виноградники,  відсутність ознак сучасності і тиша – все це допомагає уявити себе в далекому минулому на Апенінському півострові чи в Іберії, відомій нам сьогодні як Іспанія. Дійсно, правду колись писав відомий чеський натураліст Йозеф Вагнер : «Середземне море, перекочуючи свої зелено-голубі хвилі між Європою  та Африкою, з давніх часів скоріше з’єднувало, ніж роз’єднувало два континенти. Середземноморське побережжя Північної Африки дуже нагадує береги Південної Європи. Клімат такий же прекрасний, життя сонне, красу природи відрізнити неможливо». (читати далі) 

Вгору