Однак, не одною Малаккою славна країна і ми вирушаємо до столиці – Куала – Лумпур. На відміну від попередниці, це місто порівняно нове, якщо і збереглись десь старі квартали, то в очі вони не впадають. Натомість, все підкреслює стрімкість розвитку, впровадження сучасних технологій та багатство Малайзії. І, звичайно, найкраще це видно в районі Золотого Трикутника, де розташовані найвищі хмарочоси та найпрестижніші торгівельні центри малайзійської столиці. Найвідоміші з них, звісно, Петронас Тауерс – башти-близнюки, найвищі в світі подвійні хмарочоси, висота яких сягає 452 метри. Поблизу них цілий розсип інших столичних висоток. Ми не можемо навіть сфотографувати ці споруди – будете сміятись, але хмарочоси не вміщаються в візир фотокамери! Хіба від’їхати десь на кілометр, тоді, можливо, вийде непогана панорама… Але як можна від’їхати від торгових центрів та розважальних комплексів! Жінки з задоволенням проводять тут декілька приємних годин, після яких наші наплічники помітно важчають. Фотографуємось просто тут, а згодом розважаємось тим, що даємо знайомим знімок і просимо вгадати, де ж це ми. Одні говорять, що в Берліні, інші – в Торонто… Глобалізація, шляк би її трафив! Декілька видів метро , але не вражають – дорого і не дуже зручно. Воістину немає сьогодні в світі нічого дешевшого, зручнішого та ефективнішого, ніж київське метро! Проте ціни на страви в "Глобусі” на Майдані Незалежності перевищують ціни в Петронасах певно раз в шість. Користуючись моментом, обкладаємось тарілками і ледве з’їдаємо свої порції. На сьогодні все, враження зашкалюють, саме час в затишний ’’сліпер’’ з кондиціонером і вперед, назустріч новим азійським дивам.
П’ять годин автобусом, дві поромом – і ось ми на архіпелазі Лангкаві , куди окрім головного острова входять ще майже сотня невеликих, головним чином незаселених шматків суходолу. Взагалі то Пулау Лангкаві з його храмами, статуями, першорозрядними готелями, ботанічним садом та зоною безмитної торгівлі є однією з головних туристських атракцій країни, одначе нас тут цікавить розкішна екваторіальна природа, джунглі та пустельні пляжі, водоспади та коралові рифи. І, хоча таке трапляється нечасто, все це тут присутнє, більше того, перевершує наші очікування. Невеликим катером переправляємось на головний острів морського заповідника Пулау Паяр і опиняємось – ні, не в казці, - в кінофільмі на кшталт « Робінзон Крузо» чи «Таємничий острів». Невеличка дерев’яна пристань, жменька простих але чистих бунгало , крихітний ресторанчик і з десяток відвідувачів окрім нас. І цілий острів у нашому володінні! Несподіванки починаються з перших хвилин перебування в заповіднику: різноманітні тварини навіть не думають ховатися, побачивши людину, більше того, вони часто самі радо йдуть нам назустріч . Мавп та великих тропічних білок приходиться просто відганяти. У нас на очах мавпи вкрали великий яскравий пакет у німецького мандрівника і втекли на дах бунгало, проте, переконавшись, що нічого поживного в пакеті немає, одразу втратили до нього інтерес. Досить великі варани неквапом розгулюють по острову, вивери вистежують дрібних гризунів прямо поряд з пляжем, на який, до речі, часто вибігають половити крабів ті ж таки мавпи – не даремно по-науковому вони називаються макаки-крабоїди. Є в джунглях дикі свині, олені та якісь антилопи: принаймні на водопої поблизу струмка ми нарахували чотири різних види слідів. Серед усіляких птахів, які проживають тут найбільше вразили великі, дуже схожі на південноамериканських туканів птахи з масивними дзьобами та гучними голосами. Але найцікавіше починалося за лінією пляжу, під водою – різноманітні риби, краби, актинії, молюски – всіх і не перелічити. Мальовничішу картину я спостерігав лише в Червоному морі, поблизу Єгипетських берегів, але тут Індійський океан значно тепліший , 29 – 30 градусів тепла, та й акваланга фактично не потрібно – все саме цікаве знаходиться прямо під тобою на глибині двох – трьох метрів – лежи собі на поверхні води і знай роздивляйся на всі боки, як у великому океанаріумі. Що ми й робили –перші дні годинами не вилазили з води, вириваючи один в одного маску й трубку. А пісок на пляжі: я ніколи не думав, що може бути такий білосніжний пісок, дрібнесенький, як крохмаль, і рипить з таким самим «крохмальним» звуком. Сходили ми у невелику вилазку до водоспаду – але тут нам не пощастило, довго не було дощу і тому джунглі були сухі, мов порох, а сам водоспад нічим не вражав. І дійсно, невеликий струмок падає у природну кам’яну чашу, у нас такого в Карпатах чи Товтрах купа. Але я згадав карпатські струмки після червневих дощів чи під час танення снігів, уявив собі мокрі, паруючі джунглі, рев води та залиту водою долину, якою ми добирались до водоспаду, перестрибуючи з каменя на камінь і подумки подякував Господу за сухий сезон. Взагалі, що нас всіх приємно здивувало, і під час перебування на островах, і під час мандрівки континентальною Малайзією ми майже не бачили комарів та мух, хоча, щиро кажучи, дуже боялися тропічних комах. Та більшість комах, які я бачив в цій подорожі, були засмажені чи мариновані, акуратно розфасовані в пакетики і продавалися чомусь лише в місцях масового скупчення туристів…
Проте , завзяття, з яким ми кинулися досліджувати острів, дуже швидко змінилося станом спокою та майже повної розслабленості. Справді, тут нікуди поспішати, не потрібно переживати за всілякі дрібниці чи відповідати обридлим людям на нерозумні запитання. Тільки тут я зрозумів значення слова релаксація – повне розслаблення та заглиблення в себе. Безлюдний двокілометровий пляж, теплі океанські хвилі, що рівними валами накочують на вологий пісок, скелясті гори, покриті густим тропічним лісом і над усім цим незмінне гаряче сонце, що майже на весь день зависло в зеніті – ми ж майже на екваторі. Прості, неспішні розмови ні про що, які швидше нагадують обмін репліками, за вечерею у завжди майже порожньому ресторанчику. Вечірнє споглядання простої та в той же час кожен раз чомусь хвилюючої картини заходу сонця, коли з незрозумілим щемом у душі ти спостерігаєш, як стрімко котиться вниз та зникає в океанських хвилях життєдайне світило… За цю подорож ми отримали масу вражень, проїхали понад дві тисячі кілометрів, побували у багатьох місцях, але коли зустрічаємось разом, то в першу чергу згадуємо ті незабутні дні, проведені на пустельному океанічному узбережжі і те умиротворення, яке поки що чомусь не вдається повторити жодному з нас.
Правдива Азія… Дійсно, Малайзія є частиною справжнього азіатського світу, світу, несхожого на наш, але доступного та зрозумілого, якщо, звісно, ти хочеш його зрозуміти. Єдина небезпека, яка загрожує мандрівникам, що потрапили сюди, це загроза заразитися на все життя сверблячкою подорожей, коли з нетерпінням рахуєш дні до відпустки , роки життя починають ділитися на «до Азії» та «після Азії», а ночами сниться вигоріле тропічне небо, в якому зависло яскраве розпечене сонце…
Січень 2006