Вівторок
19/Бер/2024
08:31
Пошук
Таймер
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ІНДІЯ. ХАМПІ. КАРНАТАКА 3

(на попередню сторінку)

Від підніжжя скелі рухаємось на північний захід, до загадкових колон біля річки. Десь за півтора кілометра підходимо до індуски, яка торгує питними кокосами у затінку ятки з пальмового листя. Один кокос – 20 рупій. Приємна прохолода кокосового молока і ніжна, соковита копра освіжають і підкріпляють водночас. Останній ривок дається легко, і ось ми вже стоїмо на березі річки, біля чергового храму. Гранітні  колони і дійсно виявляються опорами довжелезного мосту через річку. Але сам міст вже певно століття, як відсутній. Тубільці пасуть кіз на березі Тунгабхадри і рибалять, стоячи в воді по пояс. Тут ми розділяємось: я перепливаю річку, зав’язавши одяг тюрбаном на голові, Олег з усією електронікою переправляється на круглому рибальському човні за 50 рупій. Я пливу. Вода досить чиста, ледь прохолодна, проте течія сильна і швидка. Рибалка показує мені жестами, що варто остерігатися підводного каміння. Пливу обережно і за яких п’ять хвилин чую під ногами слизьку поверхню круглих валунів. Повільно лавірую між ними і потрапляю на піщану мілину. Далі все вже просто, і ось я стою на суходолі, який, взагалі то, виявляється островом посеред річки. Проте інший рукав Тунгабхадри спокійний і мілкий, тож я легко долаю його вбрід. 

 

Тепер можна спокійно роздивитися незвичайну конструкцію, вірніше, те, що від неї залишилось. Міст чомусь був збудований не прямий, а звивистий. Сотні метрів чотиригранних гранітних стовпів, які з невеликим інтервалом встановлені вертикально, на висоту добрих 8-10 метрів.  Зрідка трапляються кам’яні ж перемички між опорами. Споруда  загалом складає декілька сотень метрів. Цікаво, от би послати знімок на конкурс «знавців», чи хоч один з них здогадався, де це? Думаю, навряд чи, Індія асоціюється з стереотипами Тадж-Махалу чи Червоного форту. Це, швидше, схоже на споруди Мікронезії чи острова Пасхи.  Оригінально вирішена проблема кріплення колон: в кам’яній основі видовбана чотиригранна дірка, куди вставлений стовп. Все геніальне просто! Ось тільки, скільки часу і сил зайняла ця робота, беручи до уваги те, що будматеріалом служив не мякий піщаник чи вапняк, а твердий граніт. Хоча, про що це я, це Індія, тут зовсім інші мірки часу і зусиль. Колись, в Махараштрі, в Елорі, я бачив скельний храм, видовбаний з суцільного моноліту, висотою метрів тридцять і величиною більше Михайлівського Золотоверхого собору. Так ось, його витісували майже 200 років! За цей час змінилось з десяток правителів, проте кожен продовжував роботи, які почали попередники. В результаті, суцільний моноліт індійського храму сотні років спокійнісінько простояв в активній сейсмічній зоні і закономірно ввійшов до списку ЮНЕСКО та переліку нових чудес світу. Інший менталітет, Азія, матері його ковіньку! 

 

…Наш одяг і ми самі підсохли після купання в річці,сонце починає повертати до заходу, дорога сама стелеться під ноги. Стежкою, далі путівцем, далі асфальтом за якусь годину підходимо до храму Хануману, вірніше, до підніжжя скелі, на якій він розташований. Мене мавпячий бог щось не надихає, я, врешті решт, православний, тому на вершину підіймається один Олег. Очікую на нього, попиваючи колу у затінку придорожньої крамнички.

 

Асфальтована дорога, автобуси, тук-туки, мотоцикли. Європейці, японці, індуси. Туристи, прочани, волоцюги, як ми. Але все це розслаблено, без гамору і крику, спокійно, з незмінною білозубою посмішкою на смаглявому обличчі. Як все це контрастує з забиченим, нав’язливим Єгиптом чи гамірною Туреччиною! Напевне, праві англійці, які відносять Індію, разом з Шрі-Ланкою та Непалом, в окремий Індійський субконтинент, що відрізняється від решти Азії. Дійсно, Індія – це не країна, Індія – це цивілізація, незрозуміла нам, недосконала, але цілком самодостатня, коли змогла проіснувати декілька тисяч років! Про це, і не тільки про це я розмірковую в напівпустому нічному автобусі з Хампі до Гоа, знову перетинаючи Карнатаку, проте вже зі сходу на захід. Там на мене чекають океанські пляжі, ром і трава, ресторани і дискотеки, останні хіпі з старими гітарами і юні туристи з айпадами та айфонами. Але, ще не доїхавши до нашої команди в Арамболі,  я починаю прикидати, коли зможу знову повернутися в Хампі, проте вже надовго, щоб знову насолодитися неповторною тихою красою справжньої, глибинної Індії…

Січень, 2015

Вгору