Вівторок
19/Бер/2024
03:10
Пошук
Таймер
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

ТАЇЛАНД. ЗАПИСКИ ПОДОРОЖНЬОГО ІІ 3

(на попередню сторінку)

І навіть такі.

Вже освоївшись в умовах повної темряви та надзвичайної вологості, поступово розповзаємося (іноді у буквальному сенсі!) по закуткам печери. Перегукуємося, підказуємо один одному цікаві місця, фотографуємося. Відпивааю трохи води – через півхвилини вся вона виходить потом. Сорочку вже можна викручувати

Але ці дрібні негаразди компенсуються захопленням від самого відчуття перебування у товщі гори, захопленням від споглядання чудернацьких  витворів природи. Відчуття часу втрачається. Покидати це місце не хочеться, але пора й честь знати – плотик один, а при вході можуть чекати інші бажаючі потрапити в печеру.

Зворотній шлях уже не здавався довгим і нескінченним. Попри усе захоплення підземними дивами, перші відблиски денного світла приносять певне полегшення. Знову вантажимося на човна і з вітерцем прямуємо до узбережжя. У підсумку – похів д в печеру був однією із родзинок цієї подорожі.

Тваринний світ острова і війна з ним

 

До відвідання острова Тарутао з мавпами беспосередньо контактів не мав і уявляв їх лише по кіно та цирку як кумедних звіряток, братів наших менших.

Анатолій нас попереджав про підступну вдачу цих місцевих аборигенів, але одна справа почути, а зовсім інше – вступити в безпосередній контакт з ними.

Інцидент стався на другий день нашого перебування на острові. В післяобідній ми сиділи на терасі нашого котеджа, збиралися злегка перекусити. Окрім іншого порізали і ананас, куплений ще на материку.

Тільки розклалися – з’явився розвідник.

Особливої уваги на нього не звернули. А дарма! Буквально через хвилину біля нашої тераси вже була уся зграя. Атакували з усіх сторін, по усім пправилам військового мистецтва! Коли ми намагалися відігнати перших, підскочив вожак – серйозний такий мужчина. І якщо інші ще якось реагували на наші крики та помахи рук, то цей одразу кинувся в атаку, оголивши свої кількасантиметрові ікла. Поки відбивалися з фронту, з флангу підскочив ще один бойовик. В мене у руці був шмат хліба і саме на нього він націлився. Слава Богу, намагався вхопити лапами, а не зубами, тому відбувся я лише подряпинами, а покусами.

Зрозумівши, що ініціатива і сила не нанашій стороні, похапали в оберемок розкладені харчі і змушені були ганебно втекти. Зачинилися у номері і вже з вікна спостерігали за лютуванням зграї, яка не отримали ніяких достойних трофеїв. Один з нападників знайшов паперовий кульок із сміттям, перебрав його і, не знайшовши нічого цікавого, демонстративно розсипав сміття по столу.

З кімнати ми вибрали не одразу. Потім ми завжди тримали під руками якусь палицю чи віник, хоча це була більше психологічна втіха для нас, аніж загроза для мавп. Пізніше ми вивчили поведінку цієї зграї у уількості 10-12 особин. Вони щодня кілька разів на день обходили усі котеджі нашого табору, а також кафе. Не гребували сміттєвими контейнерами, які іноді перекидали (кришки були міцно прив’язані, а я спочатку не міг зрозуміти для чого!). Вожак зграї і кілька молодих самців – ударний загін. Була самка з немовлям, яке при русі висіло у неії на животі, міцно тримаючися лапками. Був і старий самець, який не брав участі у нападах, але свою долю здобичі отримував завжди. Тобто мав місце чіткий розподіл ролей і кожен знав своє місце і завдання. Все як у людей!

Були й інші прикрі випадки, але вже нашими товаришами. Якось мавпи напали зі спини на Женю. Я цього не бачив, бо він саме зайшов за ріг нашого котеджу, але його моторошний крик я буду пам’ятати довго!

Надалі ми намагалися триматися подалі від цих аборигенів. Для прикладу, одного разу ми з Валею вирішили пройтись по єдиній на острові бетонній дорозі. Ледве ми вийшли за межі табору, метрах в десяти попереду нас дорогу переповз півтораметровий варан. На жаль, я замешкася з камерою і не встиг його зняти. Потім ми ще довго чули шурхіт в кущах, але самого варана вже не бачили. Пройшли далі по дорозі, яка робила плавний поворот. За ним джунглі стіною стояли з обох сторін дороги і над головми майже змикалися, у творюючи своєрідний тунель. У верхівках дерев з гілки на гілку перескакували і верещали мавпи. Вже маючи гіркий досвід спілкування з ними, вирішили не ризикувати і повернули до моря. 

(читати далі)

Вгору