ТУРЕЧЧИНА. ТРАПЕЗУНД КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ . Історія 2

(на попередню сторінку)

                      

Писана історія Трабзона починається з 746 року до Різдва Христова, коли грецькі поселенці заснували колонію Трапезус (від грецького «трапеза», стіл) на плоскому узвишші над  бухтою Понту Евксінського. Гавань була не дуже зручною, але місто користувалось з вигідного географічного розташування – Трапезунт лежав на початку стародавньої дороги з Понтійських гір через Зіганський перевал і Вірменське нагір’я в долину Тигра та Євфрату. Неприступна міська фортеця давала захист у разі нападу тубільного населення. Кілька століть Трапезунд тішився багатством і славою, експортуючи ліс і ліщину, перепродуючи зерно з Північного Причорномор’я (тепер – Україна), азовську та чорноморську рибу та предмети східної розкоші в Середземномор’я. Одначе, після завоювань Александра Македонського торгові маршрути повернули далеко на південь і місто стало занепадати. Навіть тимчасове піднесення в І ст. до Р.Х. за часів Понтійського царства і його майже міфічного царя Мітридата не змогло перешкодити перетворенню впорядкованого грецького полісу в строкате утворення, в якому грекомовна верхівка правила розмаїтим греко-варварським  населенням.

Принаймні, римлянин Флавій Арріан (намісник римської провінції Каппадокія, до якої увійшло колишнє Понтійське царство) у ІІ ст. Н.Е. вважав, що назвати Трапезунт цивілізованим містом можна було лише з натяжкою. Жертовні вівтарі у місті було складено з грубого каменя, прикрашено благенькою різьбою, а написи зроблено з помилками, «як перекручують довколишні варвари». А, проте, саме Трапезунт був крайнім форпостом реальної влади Римської імперії у Східному Чорномор’ї – далі траплялися лише прикордонні залоги.

Важливим містом і портом  залишався Трапезунд і за часів Візантійської імперії. Крім торгових кораблів з’явилися  в місцевій гавані і військові кораблі ромеїв – так називали візантійців літописи Київської Русі. Страшна зброя – «грецький вогонь», або ж напалм, підтримував панування ромеїв на морі і відлякував не тільки піратів, а й військові флоти русичів чи кавказьких царьків.

                      

 Втім, ті ж самі  пірати чи черкеси радо віталися в Трапезундській гавані, коли входили туди як торговці. І не мало значення, що саме вони привезли на продаж. А до довгого переліку товарів додається ще один, страшний та ганебний, але дуже вигідний – раби. Генуезці й венеціанці, які в 13 столітті проникають в Чорне море, не тільки залишають нам свідчення про розгалужену мережу работоргівлі в Чорномор’ї, і , зокрема, в Трапезунді, а й активно включаються в цей «бізнес». Та хіба одні генуезці… На ранніх арабських картах Чорне море називалося «багр-аль-Тарабазунда» - Трапезундське море, за назвою порту, в якому розвантажувались каравани з Анатолії і Персії. Адже південний маршрут Великого шовкового шляху з Китаю йшов крізь Центральну Азію в Персію і Вірменію, а звідти в Трапезунд. Шовк, спеції, хутра, шкіри, раби, тканини, зерно, вина – середньовічні торгівельні гільдії з’ясували,  що товар, довезений у Чорномор’я, може розійтися по всьому світу.

                    

Освоєння італійськими купцями Чорного моря вдихнуло життя в прибережні міста, в тому числі й в Трапезунд, який перебував в глибокій дрімоті. Як приклад: корабель доходив з Константинополя (тепер Стамбул) у Трапезунд за кілька тижнів, ураховуючи зупинки для торгівлі або поповнення корабельних запасів; за доброї погоди цю дорогу можна було здолати взагалі за шість-сім днів. Звідси можна було швидко дійти до Криму і кинути якір у Кафі ( Феодосія) чи Солдайї (Судак), а далі рушити в азовське місто Тана, звідки починався шлях до Волги й Каспійського моря або спродати товари у Маврокастро (Білгород-Дністровський) в гирлі Дністра, де починався відомий шлях «via Tartarica» до Кам’янця, Львова і Ярослава. Оскільки на всьому узбережжі Чорного моря і в торгівлі, і в місцевій адміністрації домінували генуезці, то не було нічого дивного в тому, що генуезький консул постійно жив в Трапезунді, який на той час стає столицею маленької імперії Комнінів.

(читати далі)