Виникає питання: чому персонал національного парку це не прибирає? Можливо, для того, щоб було видно, як вразлива природа і як негативно на неї впливають люди. Але швидше тоому, що це сізіфова робота – наступний шторм чи приплив за кілька днів принесе такі ж купи сміття.
ПЕЧЕРА
В один із днів відкликаюся на пропозицію своїх товаришів відвідати одну із печер острова.
По 10 грн. з ососби і ми на екзотичному човні відправляємося вглиб острова.
Спочатку здається, що це річка, але насправді це фактично фіорд – ущелина, яка глибоко врізається в сушу Течія створюється внаслідок припливів і відпливів, які ганяють туди-сюди воду. Обабіч скель і через мангрові зарослі десь за півгодини підпливаємо до причалу. Крутою гірською стежкою провідник доводить нас до печери.
Виявляється, не все так просто – вхід в печеру затоплено водою. Щоб добратися до власне печери, треба ще кількасот метрів пройти по затопленому водою гроту на плоту, зібраному з окремих елементів, як іграшка «лего». Пліт прив’язаний до тросу, який губиться в абсолютній темряві. Несподіваний «сюрприз» - наш провідниккаже, що не піде з нами. Мабуть, вже надоїло, і він хоче просто відпочити. Не те щоб загрозливо, але так, трохи не по собі.
Але хоробро вантажимося увісьмох на хиткий пліт, беремо в руки бамбукові палиці, щоб відпихатися від скель – і в невідоме!
За поворотом зникають останні промені денного світла, нас окутує суцільна темрява. Стають в пригоді потужні ліхтарі, орендовані у рейнджерів національного парку. Мій налобний ліхтарик, такий далекобійний на нічній рибалці, тут видається далеко не таким сильним.
По ходу розподіляємо обов’язки – хтось просуває вперед пліт, вибираючи з води мокрий трос, хтось освітлює дорогу, хтось із шестом в руках пильнує, щоб пліт не врізався у скелі. Тісно, попервах трохи моторошно, але цікаво. Попереду – морок і невідомість, над головою – багатометрова товща гори, з боків – гострі скелі. Ліхтарі висвітлюють звисаючі зі стелі сталактити та тисячі кажанів, що причепилися до склепіння гроту. Стовідсоткова вологійсть, одяг стає мокрим від поту.
Водна мандрівка протяжністю кількасот метрів зайняла хвилин десять. Пристаємо до аналогічного нашому плоа, який тут виконує функцію причалу. Далі починається сухопутна мандрівка по печері. Рухаємося по витоптаній стежці, намаючись не випускати із поля зору обмежуючий її трос. Хтось попробував відійти в сторону – ледь не згубив взуття у в’язкій багнюці. Повсюди чудернацькі сталактити і сталагміти.
Ось такі.