Їхали десь годин шість з однією півгодинною зупинкою на обід (так само, як і у В’єтнамі – при дорозі павільйон, в ньому їдальня із супами, рисом і лапшею, невеликий вибір снеків, води і пива). 

Дороги класні, правда, платні.

З урахуванням комфортабельного автобусу переїзд не здався важким і десь о третій за міцевим часом ми прибули до місця переправи на острів Ко Чанг.

На острів ходять пороми, на нижній палубі яких розміщують автомобілі, на верхній – пасажири. 40 хвилин натужного реву двигуна, кілька фото на тлі місцевих пейзажів – і ми прибули до пристані острова Ко Чанг.

Завантажуємося у транспорт, назву якого важко запам’ятати – це пікапчик, у критому кузові якого паралельно бортам встановлені дві лавки для сидіння 8 місцевих людей (підкреслюю – місцевих, бо наші таки здоровіші!).

До речі! На неодноразові вимоги Віктора Євгеновича вношу поправку: його вага не 170 кг, як я написав минулого року в епізоді про перехід камбоджійського кордону! Скільки саме –Віктор Євгенович не каже, тобто можливі допуски в обидві сторониJ.

Тим не менше, завантажуємося у пікапчик усі 15. Речі завантажуємо у багажник на даху (мінус два рюкзака!) і їдемо по єдиній на острові дорозі, яка пролягає через гори. На підйомах і серпантинах пікапчик натужно реве, але впевнено рухається уперед.

Хвилин за 15 прибуваємо до нашого готелю Island Lodge.

ОСТРІВ КО-ЧАНГ

Отже на третій день подорожі надвечір ми прибули на острів Ко Чанг (власне кажучи Ко – це і означає «острів»), але звичніше повністю – Ко Чанг, острів слонів.

Острів є чи то другим, чи то третім за величиною в Таїланді (Вікіпедія в одній статті ставить його на різні місця). Вона ж дає розміри: 30 км з півночі на південь та 18 км зі сходу на захід – тобто територія чималенька. Острів гористий, найвища вершина – 744 метри, гори покриті тропічним лісом.

Вздовж  берега через гори йде одна-єдина на острові дорога, обабіч якої кипить усе життя Ко Чанга. Деякі ентузіасти хотіли орендувати скутери, щоб їздити в недалеке (кілометрів з 20) рибальське селище за креветками, але побачивши серпантини цієї дороги, від своєї затії відмовилися.

Була  також думка поблукати по острову, але без провідника не наважилися, а туристичні фірми за супровід запросили нескромну ціну.

Тому основний час зайняв пляжний відпочинок.

Тож найперше після розміщення в номерах пішли до моря (фактично це є Сіамська затока, яка належить до басейну Тихого океану, але за характером це є спокійне море). До пляжу 3-4 хвилини неспішної ходьби.

Перше враження – білий пісок пляжу і вода від нього метрів за сімдесят. Знавці пояснили – наразі відплив, вода відійшла від берега. Обіцяла повернутися, але пізніше.

Температура повітря комфортна – Інтернет показує в межах +28-30, вода +25-26. Тож не гаючи часу усі пішли шукати глибшого місця, щоб змити пилюку дальньої дороги. Йти довелося недалеко – ще якихось метрів 70.

(читати далі)