Попоївши, вирушаємо на оглядову екскурсію Ярославом. Приємне, жваве містечко. Звісно, архітектурний наліт Австро-Угорщини, польські, українські пам’ятки, крамнички, генделики, сквери. Ось і колишній єзуїтський колегіум Петра Скарги. Прямуємо на площу Ринок, де сьогодні розташований міський уряд та музей Ярослава. Ганна Острозька підняла місто з руїн після страшної пожежі, тому її портрет першим зустрічає відвідувачів музею. Музей сучасний, досить цікавий. Хоча написи та анотація українською вже присутні, проте екскурсія лише польською. І, звичайно, відвідуємо район Преображенської церкви на вулиці Собеського, де традиційно розміщувалися усі українські установи.
Церква гордо височіє на Т-подібному перехресті. Гарна споруда, доглянуте подвір’я. Заходимо всередину. Приміщення повністю реставроване, відчувається часте відвідування храму. Якраз зараз священик щось розповідає якійсь офіційній делегації (пізніше виявилося – словацькій). Церква була закладена в 1705 році, збудована в 1717 на місці давнішої. Розширялася і, частково, перебудовувалася у кінці XVIII- початку XIX століть. Внутрішні розписи виконав відомий український художник Михайло Бойчук. Повністю сучасного вигляду церква набула в 1912 році. За часів комуністичної Польщі з 1945 року була закрита і лише в 1987 році повернута для українських віруючих. Стараннями місцевої громади, а , в основному, українців зі США, було відремонтовано і реставровано церкву та прилеглу до неї територію. В 1996 році була звершена коронація чудотворної Ярославської Ікони Божої Матері. Сьогодні це фактично основне місце паломництва греко-католиків Польщі.
Розмовляємо з панотцем. Українець, родився на Ольштинщині в сім’ї українців, депортованих поляками в 1947 році. Чудово обізнаний з українськими реаліями, часто буває в Львові та Дрогобичі. Говорить, що, нарешті й польський уряд виділив якусь дещицю коштів на реставрацію, оскільки церква є пам’яткою архітектури і внесена до державного реєстру пам’яток. Всередині виглядає велично та урочисто, гарні розписи підкреслюють візантійські церковні традиції. На дзвіниці зауважуємо пам’ятну дошку, якою вшановано жертв депортації (операція «Вісла»). Я бачив в Польщі багато таких таблиць, але лише на українських церквах і на цвинтарях. Поляки не дозволяють встановити їх у публічних місцях, їхня «демократія» закінчується там, де необхідно визнати свої провини. Молимося, прощаємося з священиком та парафіянами і продовжуємо огляд середмістя Ярослава. Порівняно нова (реконструйована 1912 року) ратуша, в якій і досі знаходиться міська влада. За нею – міський сквер, розбитий на колишньому греко-католицькому українському цвинтарі(!). Ще одна наша церква Вознесіння Богородиці змурована в середині XVII століття на місці дерев’яної. В 1956 році її хотіли розібрати на будматеріали, одначе, через протести українців залишили в спокої. Сьогодні церква теж включена до реєстру пам’яток архітектури, в ній експонуються українські ікони – але, на жаль, зачинено.
Якщо вийти за межі історичного центру, потрапляємо на пожвавлену трасу Перемишль - Ряшів. Є тут і залізничний вокзал на лінії Львів – Краків. Багато різноманітних крамниць, банки, кафе. Ярослав і зараз виглядає торговим містом. Хоча виробляється тут сьогодні небагато – м’ясні заклади, скляна гута, ручне виробництво взуття – ось, по суті, і вся місцева «господарка». Проте ярославські ковбаси і копченості – це щось! І недорого – значно дешевше українських цін. Ще раз по-доброму позаздривши полякам, купуємо місцеві смаколики і вирушаємо в дорогу - від’їздимо з Ярослава на південь, туди, де височіють сиві Карпати , за якими нас чекає Пряшівщина і Бардеївщина – найтонші словацькі гілки могутнього дерева українського народу.
Травень 2012
P.S. Вже повернувшись додому, в Україну, дізнаюся про те, що, згідно з " Програмою транскордонного співробітництва "Польща - Білорусь - Україна 2007-2013″ міста - побратими Ужгород і Ярослав виграли грант "Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів”. За умовами гранту, за два роки в Ужгороді відреставрують "Винний льох" Богольвар, а в Ярославі - підземелля "Кам'яниці Орсетріха" під площею Ринок. І Ужгород, і Ярослав отримають по 900 тис. євро від фінансових структур Євросоюзу, ще по 100 тис. євро виділять місцеві міські ради. Ну, що ж, завітаємо до Ярослава знову, що таке два роки в порівнянні з майже тисячолітньою історією цього древнього українського міста...