Вівторок
19/Бер/2024
04:02
Пошук
Таймер
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Ми знаходимося тут
Форма входу
Статистика
Flag Counter
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші друзі




VOLOЦЮГИ   

«В ГУНГАРІЇ ЛЮБІЙ» (ТОКАЙ, УГОРЩИНА)

Я люблю вино. Колись в савєцкі роки я пив «Золоту осінь» і «Портвейн молдавський рожевий», далі настала черга «Букету Молдавії» та закарпатської  «Ізабели» , згодом я зупинився на кримських винах, благо в Судаку хороший їх вибір і прекрасна якість. Дрейф в марках потрохи відбувався від міцних «Мадери», «Хереса», мускатів та «Кокура» в напрямку сухих червоних, а часом і білих вин. Часто під час поїздок по світу спеціально відвідував якісь виноробські регіони, як то в Італії чи Болгарії, Марокко чи Грузії. Грузинські кахетинські вина з марані  сьогодні вважаю найкращими з того, що пив в житті. Але що я там пив! В світі ще стільки незвіданого! Тому, коли зявилась можливість знову відвідати Угорщину, Токай як серце найвідомішого виноробського регіону був беззаперечно внесений в маршрут. Хоча існувала ще одна причина, яка підштовхувала мене до відвідин цього міста. І причина ця, дуже модна на сьогодні в світі – пошук коренів. Але про це згодом.

 Угорщина знаходиться сьогодні на відстані простягнутої руки від України і поїздка туди , здавалося б , мала бути простою та легкою. Але є одне чарівне слово – Шенген. Для «дєтєй пріроди» пояснюю – візу країн Шенгенської угоди, (а це, по-суті, майже весь Євросоюз), українським самостійним мандрівникам  отримати вкрай важко. Ну нічого не робить наша дебільна промосковська влада для реальної інтеграції в ЄС та для спрощення візового режиму. «Наша» влада не втомлюється повторювати, що в Євросоюзі нас ніхто не чекає і Україна там нікому не потрібна. Звичайно, корумпована, скомунячена, відстала і брехлива країна не потрібна самому престижному політико-економічному обєднанню на планеті. Ну, то боріться з корупцією, робіть реформи, міняйте законодавство і перестаньте красти і брехати. Проте чого чекати від двічі донецького зека-президента чи глибокого пенсіонера-премєра! Їхні діти чи сімї і так уже фактично живуть в ЭС, а інші їх не довбуть. А ми маємо викручуватися з візовим режимом, хай йому грець!

Отже, шенгенки ми отримали, але , оскільки отримували їх в польському консульстві, маршрут мусив розпочатися в Польщі. Коротка поїздка по Польщі, дві години по Словаччині – і ось ми вже в Угорщині. Взагалі, при такій побудові маршруту перші враження від мадярщини спантеличують. Польща взагалі вже починає нагадувати Західну Європу – більшість будинків нові чи дбайливо оновлені, акуратні подвіря, підстрижені газончики, в багатьох місцях видно роботу ландшафтних дизайнерів.  Східна Словаччина однозначно виглядає бідніше, однак газони, квіти та озеленення обов’язкові навіть в селах. І тут ба-бах, Угорщина. Трактори на вулицях, все перекопано під грядки, замість газонів, в основному, грядки з перцем чи помідорами, новобудов небагато. І при цьому всьому ціни на продукти вищі, ніж в Польщі!

   

Проте ми наближаємось до токайського регіону. Ліворуч височіють пагорби, ми фактично вїзжаємо в Земплінські гори. Зявляються виноградники, вони витісняють поля з овочами чи злаками і ось уже навкруги лише виноградники та лісисті пагорби й невисокі гори. Нова, сучасна арка сповіщає нас про те, що ми вїхали в регіон Токай.

Під терміном «Токай» розуміють не скільки окрему марку вина , як угорський виноробний регіон (французький термін – апелласьон – стандарт з місця походження (Apellation D’origine)). Технологія створення вина є настільки унікальною , що  токайським стали називати і оригінальний спосіб виробництва (так як і «шампанське»).

Вино збирається пізно – в першій декаді жовтня – грозна знімаються пересушеними, зацукрованими («ассу»), з особливою пліснявою, яка якщо з’являється раніше, псує виноград. Їх міряють «відрами» – «путтонь» в розрахунку на бочку в 135  л. Потім додають  до раніше покладеного сухого вина з того ж сорту. Цукристість вимірюється кількістю «путтонь» в бочці – від 1 до 6 . На пляшці вони вказуються як зірочки на коньяку – чим більше, тим ароматніше і дорожче. Вартість літру 5 путтонь токая – 60$ (на самих господарствах), в торгівлі – 150 і більше.

Токайська суміш , всупереч поширеній думці про унікальність сорту, може складатись з кількох сортів, комбінація на кожен рік  визначається фахівцями.

Основним сортом є Гарс Левелю- (Харшлевелю). Близькі сорти – Фурмінт (Липовина), Жовтий Мускат. Інколи їх плутають, називаючи всі три  «Токаєм». І "традиційний" і сухий Токай  якнайкраще підходять до сирів з пліснявою -  поширена  тепер мода.

По-суті, сам по собі Токай мало кого цікавив. Цікавим був смак вина, а відтак спосіб виготовлення, технологія, сорти винограду, ґрунт, клімат цієї місцини і таке інше. Саме завдячуючи вину регіон став популярним до такого ступеня, що в 2002 році Список Світової Спадщини ЮНЕСКО був поповненим новим об’єктом : «Історичний та культурний ландшафт Токайського виноробного регіону». Сюди ввійшли 28 угорських сіл та містечок з визначеними 13255 га виноградників а також 74879 га буферної зони. (Справедливості заради, треба відмітити, що 8 сіл винного регіону Токай сьогодні знаходяться в  Словаччині). Для порівняння – 90000 га – площа невеликого району в Україні. Зрозуміло, що їздити по виноградниках цілий день не дуже й то цікаво, тому угорці терміново почали вишукувати цікаві об’єкти або просто створювати нові. Отже, на офіційному сайті ЮНЕСКО читаємо про Токай наступне: «Мурована спадщина регіону є символом її історії… Тут зустрічаються середньовічні римо-католицькі церкви, православні церкви та єврейські синагоги ХVІІІ – ХІХ століть, князівські та аристократичні замки та особняки , прості  будинки, винарні та майстерні». Стоп!  От з цього місця з подробицями. Звідки там взялися православні церкви?

Угорці на цю тему мукають щось невиразне про якихось словаків, русинів та, навіть, македонців. Так звана «офіційна» українська наука заплуталася в «садках вишневих» та Дніпрі-Славуті і на захід дивиться неохоче. Ну, Надсяння та Лемківщину визнають українськими, і то лише тому, що дії УПА на цих землях свідчать про українську приналежність місцевого населення. А про все, що знаходиться в Словаччині і, тим паче, в Угорщині донедавна не було жодної мови серед науковців. Проте так було не завжди.

  

Токай – давньоруське містечко біля місця впадіння Бодрога до Тиси, яке колись називалося Стоки (річки стікалися докупи). В ІХ столітті мадяри примандрували сюди з приуральських степів, але, оскільки були кочівниками, розселилися на рівнині південніше від гір та передгір’їв. Природно, що кочівники не могли займатися землеробством та виноградарством. І,  якщо проаналізувати всю угорську сільськогосподарську термінологію, стає зрозуміло, хто були ці вчителі. Ну, дякувати Богу, сьогодні вже майже в кожній хаті є Гугл-перекладач. Забиваємо українські слова, а на виході – угорські. Нагадую, фіно-угри в мовному плані абсолютно чужорідне тіло в Європі. Ну, і що ж виходить? А ось: лопата – лапат, вила – вілла, борона – борона, граблі – гереблі. Ну, а в виноробстві: кадуб (дубова діжка) -  кадуб, келих – кехелі, чаша – чеше, кубок – купа, і так далі. Давно доведено, що вся сільгосптермінологія у мадяр руського походження. Нагадую, що ще Богдан Хмельницький називав себе русином, поляки писали галичан «руськими» на початку ХХ століття а в Закарпатті наша стара самоназва «русини» протрималася до середини ХХ століття. Склавши двічі по два, приходимо до висновку, що без нашої допомоги Токай не став би тим, відомим винним Токаєм. До речі, найкращий сорт токайського вина називається чисто по-руськи – «Самородне». Стосовно документів, то в ХІІІ столітті вони згадують імена русинів, які займалися виноробством у Винному, що в теперішній Словаччині (пам’ятаєте про тих 8 токайських сіл, що відійшли тепер до Словаччини?)

   

Токайські вина високо цінилися в Україні, Польщі, Росії серед магнатерії, шляхти, козацької старшини. На торгівлі цим вином виросли міста і збагатились цілі регіони по обидва боки наших Карпат. За намовою Кирила Розумовського, імператриця Єлизавета ще у  1745 році заснувала в Токаї Російську комісію з розведення винограду, цей досвід згодом був перенесений до Криму. За часів Катерини ІІ чиновники цієї комісії вже займалися не стільки виноградарством, скільки розповсюдженням серед місцевих русинів москвофільських байок про те, що вони становлять одне ціле з росіянами. Тому Токай привернув увагу австрійського міністерства внутрішніх справ з приводу «російської інтриги» (так назвали цю акцію австрійські службовці). Ну, а ми тепер маємо документальне підтвердження того, що у ХVІІІ столітті населення Токаю складалось ще переважно з українців. Незважаючи на сильний тиск, українці не стали моментально мадярами, до 1845 року у Токаї діяла руська школа, притому, що такої школи не було навіть у Ужгороді та Хусті. По сьогодні тут збереглася руська православна церква, служба в якій триває з ХVІ століття (а не з ХVIII століття, як пише сайт ЮНЕСКО!) З 1750 року богослужіння відбуваються в новому приміщенні, яке існує й досі. Тут зберігаються такі раритети, як «Євангеліє» 1744 року та «Апостол» 1766 року видання. В місті діє також греко-католицька церква, а ми знаємо, що греко-католиками (уніатами) були тут тільки українці. А на протилежному від Токаю березі Тиси лежить Сабольч (Забовч), в якому існує руська церква, яку спеціалісти датують Х століттям. В сусідній Комлошці, де навіть сьогодні 18% населення записали себе русинами, сформувався світогляд Олександра Духновича. Збудована тут 1820 року греко-католицька церква, в якій правив закарпатський  будитель, й досі тішить око своїми формами.

(читати далі)

Вгору