Новий рік за східним календарем
В той час, коли у нас уже другий місяць 2013 року, у східних людей В‘єтнаму новий рік прийшов лише 10 лютого. «Восток – дело тонкое...», було вже сказано.
«Радість» від підготовки місцевого населення до свята відчули ще за кілька днів – господар готелю запропонував нам виселитися напередодні цієї славної події. Виявляється, жителі міст у масовому порядку виїжджають за межі мегаполісів, щоб зустріти Новий рік не вдома. А куди їм їхати у тропічному кліматі? Не в Карпати ж під смереку, щоб побавитися у снігу!
Залишається тільки – до теплого моря. А Муй Не – недалекий (за місцевими мірками) курорт від Сайгона. Отже, всі автобуси з гостями сюди. Попит є, звільніть, панове українці, номери, щоб я міг організувати пропозицію за завищеними цінами – така логіка господаря готелю. Знову переговори, певна доплата – і ми маємо прихисток на новорічну ніч.
Наступне питання – де? Ще з вечера найближчі ресторанчики почепили замки на двері. Наші господарі теж начебто до чогось готувалися, хоча й без ососбливого фанатизму. Виявляється, вони католики за віросповіданням і Новий рік до них приходить теж 1 січня, тільки на 5 годин раніше, ніж до нас.
Знаходимо бажаючих не пропустити можливість підзаробити господарів досить пристойного ресторанчика. Десь о 20.00, одягши святкові шорти і сорочки, висуваємося втретє за місяць з невеликим зустріти Новий рік. Вулиця досить пуста, тільки іноді під звуки барабанів проїжджає якась вантажівка, обвішана червоними гірляндами. Досить швидко зникає, не встигаю сфотографувати.
У ресторані нас уже чекають, столи зсунуті, щоб прийняти всю нашу компанію у складі 10 осіб. Поки замовляємо блюда зі східної кухні, на стіл виставляємо нашу, українську.... Другий тиждень у подорожі, але ще є запаси! Певні проблеми з відповідним посудом, але ж головне не форма, а зміст! Отож – за Новий рік! Далі пішло веселіше. Компанія європейців за сусіднім столом починає на нас зацікавлено поглядати. Але нам яка до того справа! Хтось збігав перший раз. В’єтнамська, «Ха-ха-Ханой». А як не сміятися, коли 29 градусів, як температура надворі! Збігали і другий раз. Але градуси ті ж самі.
Десь об одинадцятій, коли говорили всі, але ніхто вже не слухав, пішов до готелю. Далі, судячи по знімкам з іншої камери, було братання з господарями, спільне фотографування і т.д. Європейці завбачливо пішли раніше. Не вміють святкувати!
Власне Новий рік, тобто північ з 9 на 10 лютого усі зустріли уже в готелі. Під навісом, де невеличкий бар і є столики, швиденько метнули на стіл уже наш харч, добрали залишки рідного питва в кого яке було. «Ханой» натюрморту не псував.
Після шумної зустрічі їхнього Нового року розмови «за життя» продовжилися. Голосно, бо кожен хотів донести до всіх саме свою думку. Господиня кілька разів невдоволено виглядувала зі свого офісу (вони там, здається, і спали). Щось сказати не наважувалася, а ми робили вигляд, що не розуміємо її сердитих поглядів. Вони б’ють у барабани, щоб в новорічну ніч відганяти злих духів, а ми робили те ж саме, тільки власним голосом! Невдячні! Все таки Азія-с!
Десь о
третій злі духи були все ж переможені! З чистою совістю лягаємо спати, бо
завтра маємо їхати на інший курорт, в Ня Чанг.
Їдемо на північ, в Ня Чанг
Ня Чанг, як каже Анатолій і «Вікіпедія» - 300-тисячне курортне місто, де лише один готель має власний пляж. Як це – не розумію, але побачимо.
Вставали важко, але виїзд назанчено на 10.00. Десь близько до цього часу узнаємо, що зафрахтований нами «спрінтер» наших господарів поїхав зустрічати в аєропорт Сайгону нових гостей і буде тільки о першій. Ні те, ні се! Але – куди дітися, чекаємо. Хлопці, які грають в карти біля свого номеру, приходять і хваляться, що господарі пригостили їх місцевими солодощами. А ми без нічого! Тут бачимо, що господар і нам несе тарілку з чимось місцевим. Смакуємо, нахвалюємо, дякуємо. Прибігають хлопці – цю тарілку забрали у них. Раціонально, що тут сказати. Думали, що це компенсація за затримку, виявляється – місцевий звичай пригощати з нагоди Нового року.
Ближче до першої дізнаємося, що мікроавтобус застряг десь у заторі. Господарі швидко знайшли заміну десь у сусідів.
Десь о чотирнадцятій, налякавши водія кількістю і обсягом нашого багажу, виїжджаємо.
Проїжджаємо
рибальське селище Муй Не, піщані дюни. Знайомий безлюдний пляж. Дорога нормальна,
транспорту не дуже багато. Поступово долаємо кілометри. До Ня Чанга
За логікою, дорога має бути вздовж моря. Так воно, в принципі, і є – море іноді бачимо. А більше – гори, піски, рисові поля. В одному місці спостерігаємо кілька десятків вітряків, що виробляють електроенергію. Години через три проїжджаємо Кам Рань – колись тут була радянська військово-морська база. Тепер бачимо порт, кілька пришвартованих суден.
Водій робить різкий поворо вправо від основної траси. Оскільки бачили в багажнику якісь ящики, виникає думка, що прихопив якийсь попутний вантаж. Але без зупинок рухаємося знову у північному напрямку. Справа залишається місцевий аеропорт – виявляється, сюди можливо добратися і повітрям, але як же тоді відчути місцевий колорит?
Стемніло, їдемо вже через гори, але дорога класна, освітлена, транспорту мало. Серпантини викликають захоплення. То тут, то там у темряві острівки світла. Відчуваємо, що мета близько, не дуже стомилися, настрій – чудовий!
За черговим поворотом – море світла! У морі в один ряд – кілька міні Ейфелевих башт. Це опори канатної дороги через протоку до парку розваг. Ми його обов’язково відвідаємо, але про це пізніше.
Їдемо по
набережній. Зліва – готелі, ресторани і т.п. Справа, за пальмами – море. Водій
таки знаходить наш готель, за моїми спостереженнями – два квартали від моря
(метрів 150, нормально!).
Швиденько оформляємося, піднімаємося у свій номер. Не фонтан, але прийнятно! Гекон – на місці!)))
Кинувши речі, йдемо до моря. Широкий пляж, на якому достатньо багато людей. але місця ще більше. Тепло, тихо, достатньо освітлення. Вода – супер, десь 25 градусів. На пляж набігає хвиля, яке розбивається в білу піну і заливає пару десятків метрів піску. Здорово! Опробуємо завтра!
