Асфальт шелестить під колесами автівки. Позаду залишились чисті та прибрані весняні Хмельницький, Кам'янець, Чернівці. Ось і Порубне, поодинокий міжнародний пункт пропуску між Україною та Румунією. Зроблений ще за совєтів, убогий та застарілий, не порівняти з Грушевом чи Краківцем на україно-польському кордоні. Сьогодні понеділок, Калинівський ринок в Чернівцях не працює, а, отже, румун небагато. За якихось півгодини проходимо обидва контролі, за спиною залишається Ненька-Україна, Буковина, Чернівецька область, і ось ми вже в Румунії, у Південній Буковині, жудець Сучава...
Дорога така ж фіговенька, як і в Україні. З румунської сторони бідненько і безлюдно. Ні тобі обмінників, ні пунктів продажу "Грін-карти", лише стоянка "ТІР" з кафешкою. Їдемо далі. Дизпаливо дорожче десь в півтора рази, бензин - ще більш. За три кілометри в'їздимо до Серету, одного з міст на етнічній українській території в Південній Буковині.
Історія тут проста. Навіть молдавські вчені визнають, що в середині XIV століття, коли з'являються перші князівства в Північній Молдові, себто Південній Буковині, цю територію заселяли русини або рутени, коротше, давні українці. Це й не дивно - адже у XI-XIV століттях ці землі входили до складу Київської Русі, а пізніше - Галицько-Волинського князівства. Та й після того, в кінці XIV століття Серет фігурує в "Списку руських міст" як етнічно русинський населений пункт. Тому й подальший етногенез молдован проходив при активній участі слов'янського елементу. Крім того, набагато вищий рівень культури та освіти русинів спричинився до того, що писемність Молдавських князівств була кириличною та давньоруською аж до кінця XVII століття, та й панівною релігією тут стало православ'я.
Хоча, не тільки православ'я. При в'їзді в центр містечка бачимо вказівник "Biserica Greco-Catolică", себто, греко-католицька церква. Зупиняємось, підходимо ближче. Напис румунською продубльовано на вказівнику також українською та англійською. Отже, українська греко-католицька церква в Сереті. Йдемо яку сотню метрів до храму. Попри перші свідчення про існування тут української греко - католицької громади, що відносяться ще до 1780 року, ця церква була збудована в 1908 році. Стиль трохи незвичний, відчувається вплив румунської архітектурної традиції - гострі бані, вкриті тонкою черепицею. Інформаційна дошка трьома мовами, в тому числі й українською розповідає про історію громади та споруди. Дрібниця, а приємно. Таблички встановлено, звісно, за кошти Євросоюзу. Понеділок, церква зачинена, тому всередину, на жаль, потрапити неможливо. Трохи поодаль височіє римо-католицький костел, а в центрі містечка розташовані декілька оригінальних православних церков та адмінспоруди часів Австро-Угорської імперії. Взагалі, загальний вигляд Серету нагадує до болі знайомі Бучач чи Бережани. Так, імперія Ґабсбурґів наклала свій відбиток на велику частину Східної Європи. Буковина, наприклад, перебувала під безпосереднім управлінням австрійців з 1775 по 1918 рік.
Міняємо долари на леї. Курс, певно, найкращий за всю подорож, румунський лей коштує приблизно 6 гривень. Пробуємо порозумітися з тубільцями. Половина знає українську, хоча на досить примітивному рівні. Ну, зрозуміло, з одного боку - прикордоння, контрабанда і все таке інше, з другого боку, згідно румунських даних, найбільша етнічна група неселення в Сереті після румун - українці. Навіть після окупації Румунією Буковини в 1918 році, в Серетському районі проживало 42% українців. Хтось виїхав, хтось асимілювався, ще хтось записується румуном, але спілкується вдома українською. В 50-х роках тут працювали десятки українських шкіл та класів, але при комуністичному режимі Чаушеску їх всіх позакривали.
Побіжно оглядаємо містечко. Сьогодні тут проживає близько восьми тисяч мешканців. Здебільшо двоповерхові будинки, декілька "панельок". Сквер у щентрі, місцями реставрована бруківка на вулицях. Продуктові магазини не радують. Все дорожче, ніж в Україні. Ну, це й не дивно при сьогоднішньому курсу гривні до долара (1:22). Вибір вин невеликий, м'ясні продукти дорожчі майже вдвоє, та й, взагалі, крамнички відверто бідненькі. Вирішуємо пошукати нормальний супермаркет. Ну, а поки що купуємо в пекарні свіжоспечений хліб з борошна грубого помолу, 10 гривень за півкілограмовий буханець.
Рушаємо далі, на південь, в напрямку Сучави. За кілька кілометрів від Серету українське село Балківці, яке румуни переназвали на "Белкеуць". Проте румунська назва " Bălcăuți" акуратно продубльована українською - "Балківці". Розповідаю своїм, що в сусідньому селі Негостине українці встановили бюст Тарасу Шевченку. Тримаються наші! Молодці! З піднесеним настроєм мчимо вглиб Румунії.