МЕЛАКА

Після двох дній у Куала-Лумпурі продовжуємо шлях на південь. Наступним пунктом нашої подорожі є місто Мелака, яке дало назву однойменній протоці, що з’єднує Тихий та Індійський океани. Це 2-ий градус північної широти, до екватора – рукою подати. Так далеко на південь ми ще ніколи не забиралися!

Відстань невелика (десь близько 140 км), платна дорога – високої якості, автобус класний, але ж вихідні, китайський Новий рік, державне свято. Тому години півтори тягнемося у щільному потоці траспорту.

За три години прибуваємо на центральний автовокзал, йдемо по надземним переходам до великого торгівельного центру «Теско», щоб виловити таксі.

Не відразу усі, поступово, окремими групами, але доїжджаємо до обраного готелю. Анатолій тут, звичайно ж, уже був. Старовинний китайський будинок, кажуть, більше ста років побудови. Ремонту в ньому, схоже, стільки ж. Перший поверх – холл, за ним зала з кухнею, книжковими полицями; тут же невеличкий басейн.

Номери на другому поверсі, на який треба підніматися старовинними витими дерев’яними сходами, прикрашеними перилами із різьбленням. Вимога господаря, старого китайця: на другий поверх – тільки босоніж. Знизуючи плечима, виконуємо.

На другому поверсі широкий коридор, з однії сторони якого по обидві сторони від сходів номери. Коридор одним кінцем упирається в балкон, який нависає на входом у будинок, іншим виходить на криту терасу, де знаходиться один-єдиний умивальник, один душ і один туалет. На всіх постояльців готелю (окрім нас були ще троє молодих хлопців з Німеччини, двоє дівчат з Європи і кілька китайців невідомо звідки). З урахуванням усіх цих обставин, вирішуємо ігнорувати вимогу господарів щодо пересування без взуття, хоча потім неодноразово отримували від них зауваження.

Наша номер так само спартанський, але з історичною пам’ятю – саме в ньому три роки тому, під час експедиції (тобто першовідкриття цих місць) проживав брат моєї дружини. Запам’ятався він у цій кімнаті танцями у хутровій шапці та в монгольських чоботях. Меморіальної дошки в честь цієї події поки що немає, але господарі, мабуть, пам’ятататимуть довго.

Після ознайомлення з умовами проживання двоє наших товаришів навідріз відмовляються від перебування тут. Пошуки більш пристойних, на їхню думку, умов, не увінчалися успіхом і вони відбули назад у Куала-Лумпур. Ще кілька чоловік сумнівалися, але таки залишилися з нами.

Втративши кілька годин на задоволення потреби балуваних у кращому помешкані, виходимо в місто. Карта-схема міста, яку роздобуваємо в інформаційному центрі для туристів, каже, що Мелака, вірніше її історичний центр, віднесено до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. На схемі позначені визначні місця та об’єкти, і їх таки немало.

Дещо (на жаль, далеко не все) ми побачили: залишки португальского форту, руїни собору св. Павла, макет каравелли в натуральну величину, якою сюди припливли європейці, культові споруди різних вір і конфесій.

Церква св. Франціска Хав’єра.

Оборонна вежа форту.